Вітаю всіх слухачів трансляції Дерево Оливне!
Кінець 11-го – середина 16-го розділу Повторення Закону – призначений на сьогодні уривок Тори. Цей уривок починається важливою заявою, зверненою до народу Ізраїлю: «Дивися: я сьогодні дав перед тобою життя та добро, і смерть та зло».
Біблійний текст останньої книги Тори описує ізраїльський народ на своєрідному перехресті доріг, коли у них є можливість закінчити своє поневіряння в пустелі і увійти в обіцяну землю. Вони отримують від Мойсея вказівки щодо «доброго шляху», яким вони можуть слідувати, опинившись в краю, даному їм Богом.
Бог передає Своєму народу особливу дорожню карту з певною метою їх колишнього походу; карту, яка символізує подорож по життю кожної людини. І точно так само в руки кожної людини і всього людства Бог сьогодні вкладає можливість вибрати, чи буде наше майбутнє прокляттям або благословенням.
Основне рішення, яке ми повинні прийняти в переломних моментах життя, – це питання про те, чи хочемо ми продовжувати слідувати Божомим шляхом і чи будемо керуватися Його вказівкам. Можна вибрати Його шлях, маючи хорошу мотивацію, але незабаром зрозуміти, що це не одноразове рішення. Мойсей сказав: «Сьогодні» я ставлю перед вами благословення і прокляття; це «сьогодні» триває кожен день. Кожен день ми вибираємо благословення або прокляття. Кожен крок у неправильному напрямку, кожне відхилення від Божого шляху, кожен акт непослуху в результаті призводить до смерті, а не до життя, до прокляття, а не до благословення.
Мойсей закликає: подивіться та зверніть увагу! Подібне слово зустрічається в зверненні пророка Єремії, проголошеному багато століть пізніше: «Так говорить Господь: На дорогах спиніться та гляньте, і спитайте про давні стежки, де то добра дорога, то нею ідіть, і знайдете мир для своєї душі!». Бог ні перед ким не закриває дороги до добра, але відкриває її від початку і кожному дає вибір.
Після входу в Ханаан ізраїльський народ зібрався в долині між двома невіддільними пагорбами – Герізімом і Ебалом. Гора Герізім була родючою, покритою зеленню і плодоносною рослинністю, а гора Ебаль була безплідною, одноманітною і млявою. Ці гори являли собою прекрасний наочний приклад, що показує, що таке благословення і що таке прокляття. З гори Герізім виголошувалися благословення, а з гори Ебаль – прокляття.
Обидві гори стоять на одній землі, на них падає один і той же дощ, і їх огортають ті ж вітри. Але одна сповнена життя і багатої рослинності, а інша покрита мертвечиною і позбавлена росту та розвитку. Це нагадує, що зовнішні обставини життя не визначають благословення або його відсутність. Правильний вибір постійно залежить від нас, який шлях ми вибираємо, чим керуємося і за чим слідуємо. Яка з гір символізуватиме наше майбутнє? Заклик Божий, прохання до нас незмінно те ж: Обери життя!
У сьогоднішньому тексті ми знаходимо також інструкції щодо святкування Великодня, і серед них наступна рекомендація: «Не будеш їсти при тому квашеного, сім день будеш їсти при тому опрісноки, хліб бідування, бо в поспіху вийшов ти з єгипетського краю, щоб усі дні життя свого пам’ятати день свого виходу з єгипетського краю» (16:3).
Мойсей нагадує, що, коли Ізраїль залишав Єгипет, то вирушав у величезному поспіху. Ізраїльтяни повинні були вирушити в дорогу в такому поспіху, що їх тісто на хліб не встигло вирости до випічки. Вони йшли квапливо, без зволікання, не втрачаючи більше ні хвилини.
Равинська традиція пояснює, що вони покидали Єгипет раптово, не відкладаючи навіть на «одну мить». «Одна мить» – це термін, який зустрічається в равинських коментарях, щоб описати те, що відбувається миттєво. В одному коментарі навіть говориться, що каяття перед Богом, покаяння, є ефективним «в одну мить».
Скільки часу потрібно, щоб покаяння почало діяти? За словами мудреців, достатньо «однієї миті», стільки ж, скільки потрібно було Ізраїлю, щоб покинути Єгипет, коли він отримав дозвіл на вихід. Це вчить нас важливому уроку і на грунті нового завіту в Месії. Так само, як Ізраїль вийшов з полону у величезному поспіху, в мить ока, так каяття і віра в Месію переносять нас з царства темряви в царство світла без зволікання. Коли ми сповідуємо Месію і довіряємо Йому прощення гріхів, ми негайно отримаємо очищення і звільнення від духовного полону ворога.
Кожне згадування пасхальної події – можливість пізнання спасіння в новий і свіжий спосіб, коли ми очищаємо своє життя від кислоти гріха і залишаємо старі дороги. Кожен раз, коли ми відмовляємося від будь-якого гріха, ми негайно переносимося в нову реальність, в новий вимір свободи. «В поспіху вийшли ви з Єгипту!», – ці слова стають справжнім переживанням віруючого.
У майбутньому, яке ми очікуємо, велике і чудове месіанське визволення також відбудеться миттєво і раптово – в одну мить. 1-ше послання до Коринтян, розділ 15, вірш 52 говорить: «…раптом, як оком змигнути, при останній сурмі: бо засурмить вона і мертві воскреснуть, а ми перемінимось!…».
«Коли буде серед тебе вбогий, один із братів твоїх ув одній із брам твоїх у Краї твоїм, що Господь, Бог твій, дає тобі, то не зробиш запеклим свого серця, і не замкнеш своєї руки від убогого брата свого, бо конче відкриєш свою руку йому, і конче позичиш йому за його потребою, що буде бракувати йому», – стверджується в 15 розділі 7-8 віршем. Вірш 11 додає: «Бо не передеться убогий з-посеред Краю, тому я наказую тобі, говорячи: Конче відкривай руку свою для брата свого, і вбогого свого, і для незаможного свого в Краї своїм».
Благодійність є одним із стовпів Тори, оскільки є відображенням божественної природи. Вона є чистою благодаттю. Тому святий народ Божий повинен був особливо пам’ятати про це, коли він оселиться в своїй землі.
Тора підкреслює, що дарування, благодійність, має виходити з глибокої подяки Богу – Дарувальнику всього. Сам Бог є прикладом для нас. Бажання давати все більше і більше – риса Божої любові до нас. Равини вважали, що той, хто не дає милостині, подібний до ідолопоклонника.
Відповідний коментар говорить: «Чому він схожий на ідолопоклонника? Тому що той, хто не жертвує, міркує так: «Я працював день і ніч, використовуючи свій інтелект, і накопичив це багатство. Навіщо мені його роздавати?». Така людина не вірить, що саме Бог дав їй ці багатства, і це рівносильно служінню ідолам і зреченню від Бога».
В очах Божих однаково важливий і акт передачі дару, і щире бажання серця віддавати. Мета благодійності – підтримати тих, хто її потребує, поділяючи благословення, які Бог дарував нам. У той же час благодійність запобігає скам’янінню серця і анестезії совісті.
Ми всього лише користуємося всім, що Бог доручає нам, включаючи матеріальні блага. Будь-яка можливість дати зі своїх ресурсів для підтримки благої цілі або допомога тому, хто потребує, – це шанс примножити благословення. Любов і віра виражаються по-особливому тоді, коли ми даємо, ділимося чи турбуємося про слабких.
Коли ми даємо, ми повинні робити це з радісним серцем. Тора говорить: «Конче даси йому, і нехай не жаліє твоє серце, коли ти даватимеш йому, бо за ту річ поблагословить тебе Господь, Бог твій у кожнім чині твоїм, і в усьому, до чого доторкнеться рука твоя». Подібне ми знаходимо в посланні до Коринтян: «Хто скупо сіє, той скупо й жатиме, а хто сіє щедро, той щедро й жатиме! Нехай кожен дає, як серце йому призволяє, не в смутку й не з примусу, бо Бог любить того, хто з радістю дає!».
Равини вчили: «Бідний робить більше для даятеля, ніж той, хто віддає, для бідного». Це випливає з вищенаведеної обіцянки, що, коли ви даєте рясно, з бажанням і радістю, то «благословить вас Господь, Бог ваш, в кожній вашій справі і в кожному вашому починанні». Насправді, бідний робить послугу даятелю, який через це отримує дар Божого благословення.
Всім слухачам бажаю достатку Божого миру – шалом і до побачення!