Вітаю всіх слухачів трансляції Дерево Оливне!
Уривок для читання з Тори на сьогодні охоплює кінець 16-го – половину 21-го розділу книги Повторення Закону.
Як ми пам’ятаємо, книга містить останнє вчення Мойсея, котре було передане народу Ізраїльському в землі Моавітській, і, отже, вже біля воріт землі обіцяної, в яку вони незабаром повинні були ввійти.
Знову настав переломний момент в історії Ізраїлю. Після 40 років перебування в пустелі нове покоління отримало можливість заволодіти обіцяною спадщиною землі та її благословеннями.
Але була і сумна новина. Не ввійде з ними в Ханаан їх великий вождь, великий учитель, великий пророк – Мойсей. Буде вибрано нового керівника. На щастя, Мойсей говорить про появу одного дуже особливого пророка, схожого на нього, який буде виконувати подібну роль щодо народу.
У Повторенні Закону 18:15 Мойсей говорить народу: «Пророка з-посеред тебе, з братів твоїх, Такого, як я, поставить тобі Господь, Бог твій…». Ця таємнича постать по-різному інтерпретувалася в єврейській традиції. Згодом з’явилася думка, що це буде майбутній Месія, Якого Бог пошле Ізраїлю. Таким чином, життя, характер і служіння Мойсея були прообразом, який Месія виконає. Деякі єврейські пояснення біблійного тексту показували Мойсея і Месію як до Першого і Останнього Відкупителя.
Власне, жоден з наступних пророків до Іоана Хрестителя не отримав такого прямого одкровення, як Мойсей, який чув голос Господа безпосередньо і ясно, а не в оракулах і видіннях. Його контакт з Богом був особливим: Бог говорив з ним прямо: лицем до лиця, з вуст в уста, без загадок і таємниць. Тому, коли Мойсей говорив, його голос був як би еквівалентом голосу Божого.
Ісус також сказав в Євангелії: «…Сам Я від Себе нічого не дію, але те говорю, як Отець Мій Мене був навчив». А також іншим разом: «Бо від Себе Я не говорив, а Отець, що послав Мене, то Він Мені заповідь дав, що Я маю казати та що говорити» . Його голос дійсно був голосом Бога.
«Коли ти ввійдеш до того Краю, що Господь, Бог твій, дає тобі, і посядеш його, і осядеш у ньому, та й скажеш: Нехай я поставлю над собою царя, як усі народи, що в моїх околицях, то, ставлячи над собою царя, якого вибере Господь, Бог твій, конче з-посеред братів своїх поставиш над собою царя, не зможеш поставити над собою чоловіка чужинця, що він не брат твій», – говориться в 17 розділі книги Повторення Закону 14-15 віршем. Це дуже важливий закон. У відповідний час Ізраїль зможе встановити над собою царя, однак це повинен бути хтось «з-посеред братів» – тобто хтось, хто є євреєм. Таким чином, щоб бути дійсно царем над Ізраїлем, потрібно мати єврейське походження. У новозавітні часи такі правителі, як Ірод Великий або Ірод Антипа, прийняли титул «цар Юдейський», але вони не були євреями. Вже по цій основній причині вони не були законними царями Ізраїлю. Ірод Великий був Ідумейцем, який пов’язав себе з родиною правлячих Хасмонеїв. У той же час він дуже бажав визнання єврейської еліти і прославлення своєї персони простим народом.
Ісус, Ієшуа, навпаки, міг похвалитися справді вражаючим і величним царським родоводом, який сягав до самого царя Давида. На грунті християнства цей факт був принижений. Гірше того, в християнському богослов’ї єврейська ідентичність Ісуса була практично позбавлена значення. У розмовному, хоча і широко розповсюдженому переконанню, Ісус не є, але був євреєм, до моменту воскресіння. Але Він є євреєм зараз і буде євреєм надалі до часу, коли повернеться. Його претендування на престол над Ізраїлем є невід’ємною частиною його майбутнього правління.
В першому вірші сьогоднішнього уривку сказано: «Суддів та урядників настановиш собі в усіх містах своїх, які Господь, Бог твій, дає тобі по племенах твоїх, і вони будуть судити народ справедливим судом». Від слова «шофтім», що означає суддів, походить назва всього уривку. Мойсей наказав встановити суддів над місцевими громадами. Якщо справа, що розглядається суддею, виявилася занадто складною, він повинен був звернутися з нею до вищої інстанції, якою був суддя, що знаходився в місці, яке обрав Бог. Як виявилося, цим місцем був Єрусалим. Судді в Єрусалимі являли щось на зразок Верховного Суду. За часів Ісуса цю функцію виконував синедріон. Тора надавала цьому греміуму повноваження приймати остаточні рішення з питань вищої важливості, таким як кровопролиття або майнові справи. Більш того, вона також дозволяла йому давати обов’язкові відповіді на питання, що стосуються розуміння закону, і виносити судження, що тлумачили закони. Кожен з місцевих суддів був зобов’язаний точно застосувати цю настанову: «Ти поступиш за законом, що навчать тебе, і за вироком, що скажуть тобі, не відступиш ні праворуч ні ліворуч від слова, що подадуть тобі», – наказує Тора. Більшість з пізніших традицій, звичаїв та детальних правил поведінки, які закріпилися в єврейській культурі, виникли з цих стародавніх постанов.
За часів Ісуса синедріоном керував видатний равин, що носив титул «наші», тобто князь. Він поділяв цю компетенцію з первосвящеником. У месіанську епоху ця функція буде виконуватися одноосібно, Самим Месією. Буде мати право засідати в Єрусалимі. Він буде кінцевим авторитетом у справах Закону Божого. Про Нього пророк Ісая сказав: «Він не на погляд очей своїх буде судити, і не на послух ушей Своїх буде рішати, але буде судити убогих за правдою, і правосуддя чинитиме слушно сумирним землі». А пророк Міхей додає: «І Він буде судити численні племена, і розсуджувати буде народи міцні аж у далечині. І вони перекують мечі свої на лемеші, а списи свої на серпи». При першому пришесті Ісус не виконав цих месіанських пророцтв. Апостол Іоан виклав суть першого приходу Месії так: «Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся». Коли Він прийде вдруге, це означатиме суд над усією землею. Тому в Діяннях Апостолів Петро, пояснюючи, в чому полягає служіння Апостолів, сказав: «І Він нам звелів, щоб народові ми проповідували та засвідчили, що то Він є призначений Богом Суддя для живих і для мертвих». Про це проповідував і Павло, звертаючись до греків в Аеропазі: «Не зважаючи ж Бог на часи невідомости, ось тепер усім людям наказує, щоб скрізь каялися, бо Він визначив день, коли хоче судити поправді ввесь світ через Мужа, що Його наперед Він поставив, і Він подав доказа всім, із мертвих Його воскресивши». Також в контексті особистого розрахунку перед Богом Павло називає Ісуса «Суддею праведним»: «Наостанку мені призначається вінок праведности, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний», – йдеться в листі до Тимофія. Тому, за словами Павла, кожен повинен відчувати себе попередженим, незалежно від того, єврей він чи ні , – як говориться в посланні до Римлян: «…дня, коли Бог, згідно з моїм благовістям, буде судити таємні речі людей через Ісуса Христа». Особливо повинні пам’ятати про це віруючі: «Бо мусимо всі ми з’явитися перед судовим престолом Христовим, щоб кожен прийняв згідно з тим, що в тілі робив він, чи добре, чи лихе», – йдеться в листі до Коринтян. У цьому випадку це не буде засудженням, тому що ми, віруючі, перейшли від смерті до життя.
Всім слухачам бажаю достатку Божого миру – шалом і до побачення!