Вітаю всіх слухачів трансляції Дерево Оливне!
21 – кінець 25 розділу Повторення Закону – уривок, який будемо розглядати сьогодні. У ньому знаходимо продовження переліку законів, котрі Мойсей передав ізраїльтянам, коли вони розташувалися табором в степах Моава, маючи незабаром вступити в землю обіцяну.
Це одне з останніх повчань Мойсея, і цей уривок містить більше законів і положень, ніж інші. Хоча таке величезне змістове навантаження і порушені питання можуть переважати, в процесі читання варто пам’ятати, що основою всіх цих законів є захист гідності і цінності людського життя.
Навіть найслабші, найбільш вразливі люди, такі як взяті в полон жінки, сироти, вдови, бідні, також створені за подобою Божою і заслуговують відповідного ставлення. Належна повага повинна проявлятися навіть до тіла злочинця, якому був винесений смертний вирок. Якщо його труп був повішений на дереві, то «конче поховаєш його того дня, бо повішений Боже прокляття», – стверджує Тора.
Навіть розгляд заповідей і законів, з якими важко погодитися, маючи сучасне сприняття, слід пам’ятати, що все Писання натхненне Богом, а вивчення Закону – це вивчення Божих думок, Божої природи. Коли Бог почав відкриватися людині, Він не передав якихось таємних знань або систематичного богослов’я, але дав закони, що свідчать про Його характер.
Ці закони – дещо інше, ніж закони сучасних кодексів, що регулюють життя суспільств. Вони є частинками побожності, частинками явленої святості. Навіть найменша заповідь – це маленьке одкровення Бога.
Сьогоднішій уривок починається зі слів: «Коли ти вийдеш на війну на ворогів своїх, і Господь, Бог твій, дасть їх у твою руку…» ( П. З. 21:10). Ця фраза повторюється в середині уривка, але з деякими змінами: «Коли табір вийде на ворогів твоїх, то будеш стерегтися всякої злої речі» (П. З. 23:10). Слово «війна» було замінено словом «табір», так як акцент був зроблений не на діях проти ворога, а на безпеці, порядку і святості місця відпочинку. Цікаво, що порада «будеш стерегтися» відноситься не до поля битви і боротьби, а до табору і місця відпочинку. «Будеш стерегтися» не ворожих військ, а «всякої злої речі». Істинним ворогом є те, що протистоїть добру, те, що прагне атакувати і руйнувати духовні цінності і норми Царства Божого. Велика небезпека – духовне і моральне спустошення.
У цьому сенсі ми теж знаходимося на ворожій території – в ув’язненому і гріховному світі. На сьогодні наші доми являють собою скоріше табори на полі бою. Зло, з яким ми боремося, часто не проявляється у відкритому протистоянні, а підкрадається в табір, спокушає, приймає різні маски і зовнішність, використовуючи нашу необережність, неготовність або легковажність. Коли ми охороняємо освячення наших домів, сімей, громад, тоді у нас є могутній Захисник, тому що: «Господь, Бог твій, ходить у середині табору твого, щоб тебе спасати, і видавати ворогів твоїх тобі». Це Божа тактика перемоги.
У Євангелії від Матвія 5:19 ми знаходимо відомі слова Ісуса: «Хто ж порушить одну з найменших цих заповідей, та й людей так навчить, той буде найменшим у Царстві Небеснім; а хто виконає та й навчить, той стане великим у Царстві Небеснім».
Можливо, задумувалися, яку з заповідей Ісус називає найменшою? Згідно з Талмудом, одна з найменших заповідей записана в сьогоднішньому уривку і звучить так: «Коли спіткається на дорозі пташине кубло перед тобою на якомубудь дереві чи на землі з пташенятами або з яйцями, а мати сидить на пташенятах або на яйцях, то не візьмеш тієї матері з дітьми, конче відпустиш ту матір, а дітей візьмеш собі, щоб було добре тобі, і щоб ти продовжив свої дні» (П. З. 22:6-7).
Талмуд також зазначає, що, хоча це найменша з заповідей, за виконання її буде та ж винагарода, що й за одну з найважливіших заповідей – заповідь шанування батька і матері. Власне, тільки ці дві заповіді в Законі мають пряму обіцянку довгого життя. Можливо, це підкреслює особливу важливість відносин між батьками та дітьми, як у світі людей, як тварин.
На думку Маймонідеса, наказ відпустити матір птахів, перш ніж забрати її дитинчат, є актом милосердя, що обмежує її можливі страждання. Отже, якщо Бог так піклується про емоційні переживання будь-якої пташки, то наскільки ми повинні проявляти співчуття до всього творіння, не говорячи вже про людей. В Приповістях Соломон говорить: «Піклується праведний життям худоби своєї, а серце безбожних жорстоке».
Якщо інтерпретація Маймонідеса є правильною, то прохання відпустити матір пташенят, по суті, є заповіддю проявляти милосердя, добре ставитися до Божого творіння, жаліти і співчувати, щоб полегшити страждання і емоційний біль іншому. У такому разі це найменша заповідь з найнижчими наслідками, що показує нам Боже серце для створеного світу. Це приклад, якому ми повинні слідувати.
Коли апостол Павло говорить в посланні до Римлян про духовні багатства нашого спасіння, він раптом згадує про те, що і все творіння з тугою чекає одкровення дітей Божих, бо разом з людиною «все створіння разом зідхає й разом мучиться аж досі». Але коли воскреснуть наші тіла, то і для творіння настане звільнення від рабства.
«А коли буде на кому гріх смертного присуду, і буде він убитий, і ти повісиш його на дереві, то труп його не буде ночувати на дереві, але конче поховаєш його того дня, бо повішений Боже прокляття, і ти не занечистиш своєї землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі на спадок» (П. З. 21:22-23).
Противники перших віруючих в Ісуса, ймовірно, висували цей аргумент, щоб довести, що Він не міг бути істинним Месією. Вони, напевно, нагадували, що кожен, повішений на дереві, проклятий Богом. І, звичайно, істинний Месія не може бути проклятий Богом.
В 3 розділі послання до Галатів апостол Павло також цитує цей вислів з Тори і відносить його до смерті Месії, але для нього це доказ, гарантія порятунку для віруючих в Ісуса: «Христос відкупив нас від прокляття Закону, ставши прокляттям за нас, бо написано: Проклятий усякий, хто висить на дереві, щоб Авраамове благословення в Ісусі Христі поширилося на поган, щоб обітницю Духа прийняти нам вірою» (в. 13-14).
За словами апостола, прокляттям Закону є вирок засудження, винесений небесним судом. Павло стверджує в посланні до Римлян 4:15, що «Закон чинить гнів». Це тому, що Закон визначає гріх. Тому він міг також сказати, що «Закон прийшов, щоб помножилися гріхи». Іншими словами, однією з функцій Закону є те, що він робить людину більш свідомою у своєму гріховному стані та відокремленні від Бога. Оскільки Закон визначає гріх і засуджує його, Павло називає цю його функцію «служінням осуду». Тому, коли він говорить в листі до Галатів про «прокляття Закону», це відноситься до функції засудження гріха Законом.
Але коли прийшов Месія, Він домігся того, чого Закон не був в змозі зробити: «Бо що було неможливе для Закону, у чому був він безсилий тілом, Бог послав Сина Свого в подобі гріховного тіла, і за гріх осудив гріх у тілі, щоб виконалось виправдання Закону на нас, що ходимо не за тілом, а за духом» (Рим. 8:3-4).
Апостол Павло доводить, що, оскільки Месія був абсолютно праведний, Він не заслужив прокляття Закону, засудження Законом. Однак Він був повішений на дереві, і Закон ясно заявляє, що той, хто був так повішений, є проклятим. Якщо на Ісуса впало прокляття, котрого Він не заслужив Своїми гріхами, тоді звідки воно взялося і хто його заслужив? Відповідь полягає в тому, що Він взяв на себе прокляття Закону, що засуджує наш гріх, замість нас. Таким чином, «Христос відкупив нас від прокляття Закону, ставши прокляттям за нас».
Всім слухачам бажаю достатку Божого миру – шалом! До побачення!