Вітаю всіх слухачів трансляції Дерево Оливне!
18 – кінець 22 розділу книги Буття – план читання Тори на найближчий тиждень; уривок стосується наступних подій з життя Патріарха Авраама та його родини. Він також містить опис обставин знищення Содому і Гомори.
Перші слова цього уривку є піднесеними і вражаючими – «Потім з’явився йому Господь…» – і контрастують з буденністю і звичайністю іншої частини цього вірша: «…між дубами Мамре, а він сидів при вході в намет під час денної спеки». Присутність Бога не є обмеженою. Вона проявляється навіть при звичайних обставинах буднього дня; Авраам побачив її, тому що дивився не бездумно, а очікуючи, з готовністю серця, саме це ми розуміємо з прочитаного тексту.
Ймовірно, Авраам розмістив свої намети під дубами, бо там була тінь. На Близькому Сході дерева вказують на наявність цілющої води в цій місцевості. Це має колосальне значення для мандрівників по території пустелі. Тому Авраам мав звичай виглядати подорожуючих і мандрівників, щоб запропонувати їм випити, поїсти і відпочити в безпечному місці. В єврейській традиції величезне значення надається гостинності, як винятковому звичаю, започаткованому Авраамом і Саррою, які подали хороший приклад своїм нащадкам.
Вважається, що згадана зустріч відбулася на третій день після brit mila Авраама – обряду обрізання, про який йдеться в попередньому розділі; і, незважаючи на страждання і слабкість, Авраам чекав і видивлявся, чи на горизонті не з’явиться силует втомленого і спраглого мандрівника, до якого він би міг проявити гостинність. Неочікувано з’явився Господь і залишився гостити у Авраама.
Є й інша сторона медалі. Відвідини. Зокрема, відвідування хворого, страждаючого або самотнього. Прикладом в цьому є не людина, а Сам Господь. Він прийшов, щоб запитати Авраама про здоров’я і винагородити його за послух, виконавши Завіт.
Зустріч, спілкування, гостинність, відвідування, співчуття, милосердя – повна протилежність тому, що відбувалося в місці, описаному в наступних розділах.
Господь з’явився Аврааму, щоб відкрити йому план знищення двох найбагатших і найбільш зіпсованих міст країни, але це була земля, яку Бог обіцяв Аврааму і його нащадкам за заповітом. Содом і Гомора уособлюють все, що стоїть в опозиції до шляхів Божих. Вилив Його суду на нечестя цих міст і повне їх знищення будуть памятним і показним уроком і попередженням для майбутнього народу Божого. Може це здаватися дивним, але чаша гіркоти не переповнилася через їх неабияку аморальність, хоча і це мало своє значення. Пророк Єзекіїль говорить: «Ось оце була провина твоєї сестри Содоми: пиха, ситість їжі та преспокійний спокій були в неї та в її дочок, а руки вбогого та бідного вона не зміцняла» (16:49). Можливо, це почалося з поклоніння ідолам, що призвело до поступового ослаблення моралі, і закінчилося немислимим егоїзмом, гординею влади і зневагою до гідності ближнього. Навчаючи своїх дітей, Авраам повинен був зробити все, щоб гріховні, егоїстичні риси, якими були наділені Содом і Гомора, не вкоренилися серед його нащадків.
Життя Авраама, його служіння Богу і любов до людей були протилежними тому, що відбувалося у Содомі. Намет Авраама був відкритий для чужоземця, Содом ж, навпаки, вороже ставився до чужинців. Бути гостинним і милосердним було заборонено там законом. У місті процвітали ненависть, насильство і безмежне розбещення. Божий шлях, по якому йшов Авраам, був шляхом братської любові, доброти, служіння нужденному, і був пронизаний чистотою і самовіддачею.
Важливим уроком, який ми можемо взяти від Авраама, є також те, що будучи «святим і відокремленим» для нашого Бога, він не жив ізольовано від людей. Авраам продовжував активно брати участь у житті навколо нього. Він відчайдушно заступався, щоб уберегти Содом від Божого суду. Завжди завзято шукав можливість служити своїм співвітчизникам. Але при цьому варто відзначити, що він не «наметував аж до Содому», як сказано про Лота (13:12). Він не розміщувався свідомо посеред цього зла, піддаючи себе спокусам. Він вірив, що Сам Бог приведе його туди, де він зможе розбити свій намет, і в любові служив тим, кого зустрічав на своєму шляху.
В уривку знаходимо ще одну історію з життя Авраама, яку єврейська традиція називає «Зв’язування Ісаака».
Коли Бог вперше покликав Авраама, Він сказав: «Вийди з землі твоєї». На івриті заклик «Виходь» звучить як «Лех Леха». Це було перше випробування віри Авраама. Наприкінці свого життя Авраам знову чує заклик від Господа: «Лех Леха». Бог сказав Аврааму: «І промовив Господь: Візьми свого сина, свого одинака, що його полюбив ти, Ісака, та й піди собі до краю Морія, і принеси там його в цілопалення на одній із тих гір, що про неї скажу тобі» (22:2).
Господь наказує йому взяти свого сина Ісаака і відвести в землю Морія. Як ми знаємо, це область пізнішого Єрусалиму. Авраам повинен був відвести сина на одну з гір, на яку Бог йому вкаже. Гора Морія – та ж гора, на якій цар Соломон побудував храм. Авраам спорудив жертовник саме в тому місці, де колись буде стояти храм. Першим закликом був заклик Авраама здійснити алію (тобто «вхід») в Землю обіцяну. Це був початок.
Другий заклик «Йди» був закликом зробити ще один крок, ще більш наблизитися до Бога – піти в те місце, яке Він вибрав для проживання, для близького спілкування зі Своїм народом. А значить, вчинити ще одну алію (підйом) в духовному житті. З Божою милістю людський рід разом з Авраамом переселяється з рівнин долини Шінеар, місця будови Вавилонської вежі, на висоти гори Морія, де Бог сповістить Своє ім’я навіки. Тут, на землі, не було місця, де людина могла б бути ближче до Бога, ніж на горі Господа.
Авраам не сперечався з Богом, не став оскаржувати Його наказ. Він встав рано вранці, щоб виконати свій обов’язок. Він не зволікав, хоча, можливо, це не вкладалося у нього в голові. Зрештою Авраам здав цей іспит, підтвердивши свою віру.
Віра Авраама не обмежувалася молитвами, набором вірувань, ритуалами або муками. Перш за все, вона була відданістю, повною відданістю Богу, в повсякденному, практичному житті, незважаючи на всі перешкоди. Віра Авраама витікала з нероздвоєної душі.
Схоже, що особливе Боже покликання для Авраама полягало в тому, щоб жити в довірі обіцянкам протягом усього його свідомого життя. Замість того, щоб радіти їх виконанню, він переносив подальші випробування, і все ж залишався вірним. Але ця подорож була пов’язана з найсерйознішим випробуванням в житті Авраама. Адже він прекрасно розумів, що від нього вимагається. Бог недвозначно сказав, що він повинен взяти Ісаака, улюленого сина, і принести його в жертву. Звичайно, це був неймовірний виклик батьківським почуттям Авраама. Але і не менш величезний виклик довіряти Божим обітницям, безперервність яких, і надія на виконання яких повністю покладалася на особу улюбленого Ісаака. Чи могла вся ця пройдена досі дорога тепер привести в глухий кут без виходу?
Авраам все своє життя підпорядкував цій єдиній меті, всім пожертвував, щоб Божі обітниці виповнилися. Земля, великий народ, велике благословення – все це тепер залежало від життя його єдиного обраного сина. Невже ця нитка життя повинна розірватися? Авраам сказав тільки: «Ось я!». Всю свою енергію він зосередив на перебуванні в Божому Слові. Він зміг зберегти свою довіру, тому що Бог був його другом, Який не підвів би ні його, ні Ісаака, і не залишив Своїх обіцянок.
Побачивши приклади віри звичайних людей, через яких Всемогутній творив надзвичайні речі, ми можемо відчувати підбадьорення, щоб зробити ще один крок віри в нашому житті, щоб не втрачати надії, щоб не відмовлятися від обіцянок, які стосуються нашого життя.
У посланні до Євреїв про віру Авраама сказано: «Вірою Авраам, випробовуваний, привів був на жертву Ісака, і, мавши обітницю, приніс однородженого, що йому було сказано: В Ісакові буде насіння тобі. Бо він розумів, що Бог має силу й воскресити з мертвих, тому й одержав його на прообраз».
Ісус одного разу вразив Своїх слухачів, сказавши: «Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, і він бачив, і тішився» (Ін. 8:56). Коли Авраам побачив день Месії? Можливо, саме на горі Морія Авраам побачив щось більше, ніж ягня, що заплуталося в кущах, можливо, він отримав пророче бачення майбутнього Божого забезпечення – Його улюбленого Сина, Який буде світлом для світу. Нехай це буде радістю і заохоченням для нас, щоб постійно наслідувати Його, йти досконалим шляхом Його Духа – як Авраам – вчитися, рости і радіти в надії, котра чекає попереду. Таким чином, аромат пізнання Бога може поширитися і через нас, куди б Він нас не послав.
Всім слухачам бажаю достатку Божого миру – шалом! До побачення!