Вітаю всіх слухачів трансляції Дерево Оливне!
Сьогоднішній уривок, що охоплює два останні розділи книги Повторення Закону, є останнім в щорічному циклі читання Тори. Ми дізнаємося з нього і про кінець, і про початок. Бо він описує смерть Мойсея, а також передачу його авторитету і прерогативи керівнику Ісусу. Отже, закінчується одна епоха історії обраного народу і починається нова. Можна сказати, що так само йде справа і з вивченням Тори, оскільки закінчується щорічний цикл її читання і одночасно слідує новий, починаючи з книги Буття.
Точніше, це відбувається в свято Сімхат Тора, що означає «радість Тори». У цей день єврейський народ висловлює Богу особливо радісну подяку за дарування їм Тори – тобто Божого Слова. Свитки Тори у синагогах дістають з арон ха-кодеш (спеціальної скрині, що служить для зберігання Тори) і учасники свята оспівують свій свиток, з радісними танцями ходячи навколо біми (тобто спеціального підвищення, що служив трибуною).
У день Сімхат Тора закінчується щорічний цикл читання Тори і починається новий; тобто відразу після прочитання останнього уривка з книги Повторення Закону читається перший уривок з книги Буття. Увага звертається на те, що читання і вивчення Слова Божого ніколи не закінчиться. Читання Тори, що становить головний пункт літургії в синагозі, в цей день доведено до кінця. Але, як сказано в 119 Псалмі 96 віршем: «Я бачив кінець усього досконалого, але Твоя заповідь вельми широка!», – тому в тому місці, де читання закінчується, воно починається заново.
Слово Боже дано не для того, щоб механічно повторювати його, а для того, щоб зрозуміти. Однак повне значення біблійних слів не було розкрите остаточно. Слово було дано одного разу, але докладати зусилля для його розуміння ми повинні постійно. Для євреїв вивчення, дослідження Закону та заглиблення в нього – це форма поклоніння, вищий обов’язок. Закон – це заклик до прийняття, до постійного розуміння.
День Сімхат Тора – це своєрідне оновлення Завіту з Богом, «омолодження» шлюбної клятви, даної Богу. Протягом століть розсіювання серед народів Тора була основою існування і джерелом життєвої сили нації, позбавленої державності. Вона постійно нагадувала про зв’язок з Богом. Це не тільки мудрість, а й доля Ізраїлю; не тільки література, але суть Ізраїлю.
Дарування Тори було великою подією в історії людства і чудовим даром Божим, в якому проявилася Божа любов до Ізраїлю, а через нього – до всього людства. Народи повинні були бути приголомшені цією великою мудрістю і віддати хвалу Богу Ізраїлю, як про це свідчать наступні слова Мойсея до народу: «Бережіть, і виконуйте їх, бо це мудрість ваша та ваш розум на очах народів, що вислухають усіх постанов тих та й скажуть: Тільки він мудрий та розумний народ, цей великий люд! Бо хто інший такий великий народ, що мав би богів, таких йому близьких, як Господь, Бог наш, кожного разу, як ми кличемо до Нього? І хто інший такий великий народ, що має постанови й закони такі справедливі, як увесь той Закон, що я даю перед вами сьогодні?».
В останньому розділі книги Повторення Закону ми спостерігаємо, як Мойсей піднімається на гору Нево, на верхів’я Пісгі, що знаходилась на висоті Єрихону по іншій стороні Йордану. Від місця табору Ізраїлю, від степів моавитських, це займало приблизно один день шляху.
У 1 вірші 34 розділу говориться, що Господь показав там Мойсею «ввесь Край: Ґілеад аж до Дану». Ґілеад – регіон, розташований на східній стороні Йордану, включений в територію землі обітованої після перемоги над правителями цієї землі. Дан – місто, що належить племені данитів, і розташоване у північній частині Галілеї, біля підніжжя гори Хермон.
Може виникнути питання, для чого Бог показав Мойсею цю чудову панораму обіцяної землі, якщо йому все одно не дозволялося туди ввійти. Хіба це не здається трохи жорстоким? Однак Мойсей був людиною великої віри і давно засвоїв, що у Бога словесна обітниця прирівнюється до фактичного виконання. Якщо Бог щось обіцяє, це настільки точно, ніби виповнилося.
Для Мойсея бачити землю, яку Бог обіцяв батькам, прирівнювалося до входу в неї, бо його віра була впевненістю того, чого він справедливо очікував. Автор новозавітнього послання до Євреїв повідомляє нам важливе спостереження: «Вірою Мойсей, коли виріс, відрікся зватися сином дочки фараонової. Він хотів краще страждати з народом Божим, аніж мати дочасну гріховну потіху. Він наругу Христову вважав за більше багатство, ніж скарби єгипетські, бо він озирався на Божу нагороду» (11:24-26).
На яку нагороду Мойсей озирався? Що було джерелом його життєвої мотивації? Це було щось більше, ніж просто надія виходу з Єгипту, ніж перехід через пустелю і навіть не вхід в землю Ханаану. Автор листа дає нам трохи розуміння одкровення, яке отримав Мойсей. А саме, він «наругу Христову вважав за більше багатство, ніж скарби єгипетські». Отже, Мойсей отримав бачення майбутнього Месії. По вірі він отримав обіцянку жити в землі, яка набагато перевершує перше поселення в Ханаані, яка є чимсь більшим, ніж царство Давида і Соломона, більшим, ніж розділене царство, більшим, ніж вигнання.
Вірою Мойсей ототожнював себе із стражданнями Месії та славою, яка настане після нього. У Мойсея, мабуть, була глибока надія на те, що одного разу він житиме в землі, якою буде керувати Месія. Подія на горі Преображення, коли Мойсей з’явився з Іллею і вони розмовляли з Христом в Його славі, була передвісником того, що неминуче має відбутися.
Вірш 5 говорить: «І впокоївся там Мойсей, Господній раб, у моавському краї на приказ Господа». Дні його життя, як і будь-якої людини, Всевишній обчислив згідно з Його нескінченною мудрістю і незбагненним планом. Мойсей в Псалмі 90 молиться Богу: «Навчи нас лічити отак наші дні, щоб ми набули серце мудре!».
Мойсей помер згідно з «словом Господа», а буквально – «устами Адоная». Отже, згідно мідрашу, Бог завершив його життя поцілунком. Коли ми читаємо початок Тори, бачимо протилежне – Бог Своїм подихом життя закликає Адама до існування.
У вірші 6 говориться, що «похований він у долині в моавському краї навпроти Бет-Пеору, і ніхто не знає гробу його аж до цього дня». Бог забрав тіло Мойсея з гори, на яку, як всім відомо, він вирушив. Ніхто не повинен був знати, де буде похований Мойсей. Якби це було відомо, то могила могла стати місцем неправильного поклоніння. Ми дізнаємося, що Бог Сам подбав про тіло Мойсея, переніс його і поховав. Це також зразок для нас, щоб гідно ховати своїх мертвих. Таким чином, ми підтверджуємо істину, що були чудово створені, сформовані Божою рукою; і що наша надія і очікування – воскресіння тіл і перемога над смертю.
Варто також відзначити, що Мойсей раніше був названий ewed Adonaj, раб Господа. Після цього в книзі Ісуса Навина ця назва буде часто застосовуватися щодо Мойсея, і, нарешті, також Ісус Навин буде названий слугою Господа. Псалми 18 і 36 називають Давида слугою Господа. Пророк Ісая називає слугою Господа весь ізраїльський народ, а в розділах 52 і 53 слугою Господа є Месія. Таким чином, Мойсей, який саме так був названий першим, є праобразом майбутнього Месії, Який спочатку помре, а потім, повернувшись, збере Свій народ в землю, де Він буде правити як їх остаточний Відкупитель.
Говорячи про Месію, апостол Павло вказує на Мойсея і його сяюче обличчя, коли той спустився з гори Синай, показуючи славу Того, з Ким розмовляв віч-на-віч: «Бо Бог, що звелів був світлу засяяти з темряви, у серцях наших засяяв, щоб просвітити нам знання слави Божої в Особі Христовій».
Всім слухачам бажаю достатку Божого миру – шалом! До побачення!