Вітаю всіх слухачів трансляції Дерево Оливне!
Назва уривку на найближчий тиждень – Толдот, від початкових слів: «…ось родовід…», які ми знаходимо в книзі Буття 25:19. Від початку цієї книги, коли Бог сказав Адаму і Єві: «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю», – в біблійну розповідь поступово вплітаються списки народжених, показуючи потік життя на землі, який поширюється. Однак раптові порушення, такі як проблема безпліддя, часом мають місце в цій плинності розвитку. Кожна з коханих дружин патріархів боролася з цією проблемою, чи то Сарра, чи Ревека, чи Рахіль. І це змушує задуматися, враховуючи одну з основних обіцянок Божого Завіту з Авраамом: «Цю землю Я дам потомству твоєму».
Бог хоче звернути нашу увагу на те, що ці народження нащадків обраної лінії не є звичайними, регулярними процесами, котрі залежать тільки від рішення батьків. Вони незвичні. Такі народження є результатом особливого Божого втручання, з особливою метою, які повинні продемонструвати надприродну Божу дію в житті Його обраних. Вони пов’язані з землею, яку Бог обіцяв їм і їхнім нащадкам: «І дам Я тобі та потомству твоєму по тобі землю скитання твого, увесь Край ханаанський, на вічне володіння, і Я буду їм Богом» (Буття 17:8).
Толдот згадує всіх трьох патріархів – починає історію лінії Божого обрання від смерті Авраама і продовжує її, коли у Ісака народжуються сини – Яків та Ісав. Всі вони – Авраам, Ісак і Яків – були покликані служити Господу, але кожен особливим, унікальним чином.
Хоча про Ісака сказано найменше, в єврейській традиції його дуже поважають, вважаючи, що він є своєрідним мостом між Авраамом і Яковом, який забезпечує рівновагу між цими двома сильними особистостями. Авраам відрізнявся насамперед chesed, тобто милосердям і добротою. Його поведінка була зразковим прикладом щедрості, гостинності та соціальної прихильності. Дім і серце Авраама завжди були відкриті для кожного мандрівника, подорожуючого, котрому він не шкодував ні їжі, ні товариства, ні доброї поради.
Характер Якова мудреці Ізраїлю пов’язують насамперед з правдою (тобто emet) через його повну відданість вивченню Божих шляхів. Він боровся і постійно змагався за відкриття істини, і врешті-решт переміг.
Ісак, навпаки, на думку равинів, уособлював насамперед jirat Haszem (тобто страх Божий). Це якість, необхідна для правильного балансу між любов’ю і правдою. Любов повинна контролюватися страхом Божим, бо не маючи рамок, вона може привести до крайності в поведінці, лояльності і терпінні того, що є неправдою. З іншого боку, надмірна зосередженість на істині може призвести до легалізму і байдужості, а також може викликати зарозумілість серця. Ісак являє собою необхідний баланс між любов’ю та істиною, баланс, що оснований на Божому страху, тобто повазі та смиренній покорі Всевишньому, які керують вчинками людини. Всі троє являють своєрідний ідеал – «chesed we emet», любові і істини, побудованих на страху Божому. Плід такої позиції – життя в справедливості.
В подальшому тексті ми знаходимо захоплюючу розповідь про колодязі, розкопані Авраамом і Ісаком. На Близькому Сході, навіть в наш час, нікого не потрібно переконувати, що вода означає життя; особливо це помітно в посушливих і пустельних районах, таких як Негев, де вони тоді мешкали. Однак, в Слові Бог також обіцяв в цьому плані благословити Свій народ: «І будеш служити ти Господеві, Богові своєму, і Він поблагословить твій хліб та воду твою».
Ісак став прикладом цього. Він перший патріарх, який оволодів сільськогосподарськими угіддями та засіяв зерно, а також вирощував худобу, і процвітав в цій справі, незважаючи на те, що в країні панував голод: «І посіяв Ісак у землі тій, і зібрав того року стокротно, і Господь поблагословив був його. І забагатів оцей чоловік, і багатів усе більше, аж поки не став сильно багатий. І була в нього отара овець та кіз, і череда товару, і багато рабів. І заздрили йому филистимляни».
Заздрість і нездатність радіти чужому успіху, на жаль, є дуже поширеними рисами людської природи. Пізніше Яків відчуває подібну заздрість з боку синів Лавана, які, бачачи благословення, яке було над ним, знайшли наступне пояснення: «Яків забрав усе, що було в нашого батька. І з того, що було в батька нашого, зробив собі всю оцю честь…» (31:1). Таким чином, ревнощі до успіху Якова мають дуже і дуже довгу історію. Такий успіх найтяжче зрозуміти, коли він стосується когось цілком звичайного, когось добре нам відомого, що не відрізняється нічим особливим, а саме таких людей Бог часто закликав, щоб чіткіше показати Свій суверенітет.
Зрештою Ісак був змушений покинути це місце. Також дізнаємося, що в новій місцевості, куди він прибув «всі криниці, що їх повикопували раби батька його, за днів батька його Авраама, филистимляни позатикали, і понаповнювали їх землею» (26:15). Такі дії тяжко зрозуміти і раціонально обґрунтувати. Навіщо знищувати джерело ресурсів, яке є необхідним для власного виживання? Як бачимо, ця дивна ірраціональність проявилася вже тоді на цій землі.
Традиція равинська інтерпретує згадані колодязі також в символічному значенні, як колодязі живої віри, потік яких у цій землі був викликаний батьками, і які сили руйнування та ідолопоклонства намагалися зупинити. Єврейкий вчений Нахманід сказав, що три колодязі, які Ісак викопав – це три Храми в Єрусалимі. Цар Соломон побудував перший Храм, який зруйнували вавилоняни. Репатріанти з Вавилону побудували другий Храм, який зруйнували римляни. Цар Месія побудує третій Храм, який не буде зруйнований.
Ісак не боровся з филистимлянами, але терпляче і поступово відкопував колодязі свого батька Авраама, даючи їм навіть ті ж імена. Поки одного разу вони не з’явилися до нього з іншого приводу і не сказали: «Ми бачимо справді, що з тобою Господь… І складімо умову з тобою… Ти тепер благословенний від Господа!». Свідоцтво життя Ісака справило на них враження. Вони уклали завіт, побенкетували, присягнули один одному і розійшлися з миром. Далі ми читаємо, що «сталося того дня, і прийшли Ісакові раби, і розказали йому про криницю, яку вони викопали. І сказали йому: Ми воду знайшли! І він назвав її: Шів’а, чому ймення міста того Беер-Шева аж до сьогоднішнього дня».
Про Якова та Ісава ми читаємо, що вони боролися один з одним вже в утробі матері. Як хтось сказав: «Все почалося ще до того, як все почалося». Ревека дуже болісно це переживала і, можливо, відчуваючи ці нечувані болі, наповнена неспокоєм, ревно зверталася до Господа, просячи пояснення. І отримала відповідь: «Два племена в утробі твоїй, і два народи з твого нутра будуть виділені, і стане сильніший народ від народу, і старший молодшому буде служити». Можливо, саме тому Ревека від початку проявила велику духовну проникливість і мудрість в пошуку відповіді, пов’язаних з первородством, благословенням і суверенітетом Божого вибору.
Духовної розсудливості не вистачало Ісаку, у якого, мабуть, на старості ослабли не тільки фізичні очі, а й очі серця. Можливо, через ці слабкості він покладав велику надію на сильну, хитру особистість, яка була наділена надійним інстинктом мисливця, домом якої був простір степів. Спокійний, схильний до роздумів Яків, що жив в шатрі, здавався тим слабшим. Однак, в одній з сентенцій праотців сказано: «Хто є сильним? Той, хто вміє приборкувати свої нахили, як написано: «Ліпший від силача, хто не скорий до гніву, хто ж панує над собою самим, ліпший від завойовника міста».
Звичайно, Яків бажав визнання і схвалення від батька. Можливо, у всій цій афері, спланованій разом з матір’ю, видавши себе за Ісава, він побачив можливість відчути на собі бажане схвалення батьком. Він повинен був швидко тікати від Ісава, побоюючись за своє життя. Бог, однак, веде його в цій довгій і насиченій подорожі, через яку Він проявляє повноту власної неповторної ідентичності. Подорож Якова завершується, і Господь стає істинно його Богом тільки тоді, коли він повертається в дім свого батька в мирі як Яків-Ізраїль.
Всім слухачам бажаю достатку Божого миру – шалом! До побачення!