Вітаю всіх слухачів трансляції Дерево Оливкове!
Читання з Тори на сьогодні повністю охоплює події з життя Якова – від його втечі від Ісава до моменту, коли він знову повертається до рідної країни після двадцяти років вигнання.
Перший вірш цього інтригуючого, багатого подіями уривку – просте твердження: «І вийшов Яків із Беер-Шеви, і пішов до Харану» (28:10). Він знав, чому вирушив – за порадою батьків, щоб уникнути гніву брата і одночасно знайти собі дружину серед великої родини свого діда, Авраама. Він також знав мету подорожі, на відміну від Авраама, який вийшов виключно, будучи вірним Божому велінню.
Інший вірш описує, як він несподівано прибуває на «певне місце». Єврейський текст є більш прямим, роблячи дослівний переклад, можна сказати, що Яків «зіткнувся з цим місцем». Це було дивовижне, несподіване зіткнення. Одночасно, потрапляння в це місце було ніби попаданням в ціль.
Відкуплені Господом, ми живемо та йдемо вперед, переслідуючи у вірі конкретні цілі і реалізовуючи наміри, які, як ми переконані, відповідають Божій волі. Але можуть траплятися раптові, несподівані ситуації, які перекреслюють наші плани і руйнують гармонійний, передбачуваний порядок подій, який ми очікуємо. Деякі ситуації дивують і вражають нас. Однак пізніше ми розуміємо, що ці неприємні потрясіння можуть стати корисними. Вони перетворюються в можливості для духовного зростання, керують нашим духом і спонукають нас шукати Бога, ставати ближче до Нього. Вони розширюють наші кордони, і наше життя змінюється на краще.
Вимушено перебуваючи у вигнанні, Яків є повністю відмежованим від свого колишнього життя. Перш ніж залишити дім батька, він отримав благословення Авраама від Ісака: «А Бог Всемогутній поблагословить тебе, і розплодить тебе, і розмножить тебе, і ти станеш громадою народів. І дасть тобі благословення Авраамове, тобі та потомству твоєму з тобою, щоб віддати тобі землю твого тимчасового замешкання, що Бог дав був її Авраамові» (28:3-4).
Частина спадщини дітей Авраама полягає в тому, щоб бути відділеними і чужими у вигнанні, перш ніж вони успадкують землю Божої обітниці. Їх духовним призначенням буде відсутність задоволення царствами цього світу, яке породить нові пошуки і поневіряння по землі, тоді як душа знаходить спокій тільки в Бозі (Пс. 116:7).
На відміну від Якова, Ісав відчував себе безпечно і затишно; задоволений життям серед хетів-язичників. Життя ж Якова наповнює якийсь повторюваний елемент емоційної і духовної спадщини «потомства Авраама» – пошук свого місця, який спонукає ставити питання, прояснювати сумніви. Яків також стає більш обізнаним в необхідністі багатоетапного духовного зростання, зростання в мудрості і пізнанні, щоб стати кимось «більшим». Справжні діти Авраама володіють даром від Бога інстинктивного передчуття, що є щось «більше». Тому Дух Божий надихає їх активно шукати і не цікавитися чимсь «меншим», яке пропонує світ.
У Новому Завіті апостол Павло підкреслює цю думку, звертаючись до Колосян: «Тому і ми… не перестаємо молитись за вас та просити, щоб для пізнання волі Його були ви наповнені всякою мудрістю й розумом духовним, щоб ви поводилися належно щодо Господа в усякому догодженні, в усякому доброму ділі приносячи плід і зростаючи в пізнанні Бога» (1:9-10).
Яків досягає точки, яку він не в змозі переступити. Сонце зайшло, і він вирішив переночувати. В 11 вірші 28 розділу сказано: «Він взяв один камінь з того місця», щоб підкласти собі під голову. Равинська традиція ототожнює це місце з горою Морія – там, де колись Авраам готувався принести в жертву свого сина Ісака, і Бог утримав його руку, принісши в жертву ягня. Тепер на цьому місці Бог являється Якову. Вперше Бог говорить про Свій намір зійти і поселетися серед Свого народу на землі. Дійсно, саме це місце жертвопринесення стало місцем майбутнього храму.
Якову приснився сон. Він бачить сходи, які поєднують небо і землю. Ангели Божі піднімаються і спускаються по них. І над ними стояв Господь (28:12-13). В одному з равинских тлумачень говориться: «Сон Якова показує піднесення і падіння народів і цивілізацій на арені історії світу». Таким чином, сходи Якова можна розуміти як сходи історії, зосередженої на Ізраїлі, який є свідком піднесення і падіння кількох могутніх царств і держав. Бог стоїть на їх вершині як Господь історії, запевняючи нас в тому, що гордість і деспотизм будуть принижуватися до тих пір, поки Його суверенітет не стане відомим і визнаним наприкінці століть.
Коли Яків духовно і фізично пробуджується, його реакція сповнена поклоніння і визнання: «Дійсно, Господь пробуває на цьому місці, а того я й не знав!» (28:16).
Може здатися дивним, що саме в темряві, в невпевненості і страху перед мандрівкою вночі, Яків знаходить ха-Маком, місце істини, звідки він почне відкривати свою справжню особистість. Він не був зв’язаним, як його батько Ісак, тому міг вільно стояти і благословляти Господа на тому святому місці. Багато століть потому його нащадки будуть на цьому місці підбадьорювати себе словами 134 Псалму: «Поблагословіть оце Господа, всі раби Господні, що по ночах у домі Господньому ви стоїте!». Яків освятив це місце і назвав його Вефіль, що означає Дім Божий (28:19).
Наприкінці уривку ми бачимо Якова після двадцяти років вигнання знову біля кордонів своєї Батьківщини. Він повертається, як і обіцяв йому Господь, зі значним багатством, і, як ми читаємо: «Його зустріли ангели Божі» (32:1). Його Бог, Бог Авраама і Ісака, не залишив його, завжди охороняв і тепер повернув його в землю і в те особливе місце, де ім’я Бога житиме серед людей вічно.
В єврейській традиції молитва Якова тієї ночі в тому особливому місці встановила прецедент для щоденних вечірніх молитв. Талмуд приписує кожну з трьох щоденних постійних молитв одному з патріархів.
З Авраамом пов’язана ранкова молитва, Шахарит. Шахар означає світанок. Авраам вставав завжди рано вранці, щоб виконати Божу волю, навіть якщо це було важко. Так було тоді, коли він збирався відпустити Агар, або коли повинен був принести в жертву Ісака. На світанку Авраам також молився, стоячи перед Богом, у Якого він шукав підкріплення, щоб протистояти викликам дня.
З Ісаком пов’язана післяобідня молитва, Мінха. Це слово означає післяобіднє жертвопринесення, що приносилося в храмі щодня. В книзі Буття 24:63 читаємо: «І вийшов Ісак на прогулянку (помолитися) в поле, як вечір наставав». Як ми пам’ятаємо, саме тоді він побачив Ревеку, яка вперше прийшла до нього. Його звичаєм була молитовна медитація десь далеко від дому, в полі, коли повільно темніло. Суєта дня і суєта життя згасали, і це був хороший час, щоб очистити думки і зосередитися на духовному.
І, як ми вже згадували, з Яковом традиція пов’язує вечірню молитву – Маарів. Ця назва походить від джерела «erew» – вечір. Темрява ночі пропонує усамітнення і відділення. Ніякі щоденні проблеми не заважають. Людина залишається наодинці зі своїми думками. Тоді Яків відчув несподіване одкровення і близьке спілкування з Богом. Але в метафоричному сенсі Маарів – це також молитва вигнання, тому що вигнання – це ніч, темрява. Однак важливо те, що навіть тоді Бог хоче говорити і відкривати щось від Свого імені.
Молитва не повинна бути просто списком побажань і прохань, тим більше, що Бог знає, що нам потрібно, перш ніж ми це просимо. Молитва – це також інтроспективний процес відкриття в присутності Бога, ким ти є, ким повинен бути і як стати кращим. Як і у випадку з Яковом, молитва була засобом зміцнення його розуміння того, ким є Бог, і до цього нового розуміння він пристосував своє серце і свої життєві цілі, долаючи старі перешкоди.
Всім слухачам бажаю достатку Божого миру – шалом! До побачення!