Сьогоднішній уривок є початком однієї з книг Тори і охоплює перші п’ять розділів. Ваїкра, або книга Левит, є найкоротшою серед книг Тори. Займаючи центральне місце в П’ятикнижжі, вона є подібною до вершини всієї конструкції.
Можна сказати, що книга Левит як фізично, так і духовно знаходиться в центрі Божого одкровення Тори. Дві попередні книги – Буття і Вихід – містять історичну оповідь про дії Бога як Творця і Того, Хто обирає Ізраїль як Свою особливу власність. Бог, Який вивів Ізраїль з Єгипту і уклав з ним заповіт біля Синаю, оселився серед Свого народу в скинії. Тепер, коли Його свята присутність наповнила скинію, Він відкриває народові, як саме бути з Ним в спільності. Бог, зрештою, є тричі святим, чистим і справедливим, а людина – зіпсованою падінням і бунтом. Ключове значення матиме система жертвоприношень і пов’язане з нею священицьке служіння.
Третя з книг Мойсея вміщує майже всі настанови та вказівки про те, як виконати Божі вимоги, пов’язані зі служінням скинії-мішкану (внутрішнього намету). Таким чином, показано, як будучи «царським священством», Ізраїль має поводитися, і яким має бути святе життя в служінні Господу, на рівні особистому та спільному.
Священицький церемоніал, встановлений Богом для Його храму, є повною протилежністю хаотичній та екстатичній язичницькій оргії почуттів, до якої дійшло, коли народ почав поклонятися золотому тельцю. Народ їв і пив, а потім почав веселитися. Книга Левит нагадує, що життя людини в різних його аспектах і вимірах – це боротьба з хаосом, що від початку покликання людини на землі – охорона Божого порядку, з метою уникнути повернення початкового хаосу, який сприяє пануванню зла.
Святість не є розмитим поняттям, чи містичним станом, чи відчуженістю від конкретної реальності. Зростання в святості для Бога ґрунтується на глибшому розумінні Його волі, того, що для Нього приємне, і визначенні чітких меж в кожній сфері повсякденного життя.
Бог наказав Ізраїлю: «Я Господь, Бог ваш, що відділив вас від тих народів! І ви відділяйте між… нечистим та чистим. І будьте для мене святі, бо святий Я, Господь». У Новому Завіті апостол Павло також закликає віруючих: «Наостанку, браття, що тільки правдиве, що тільки чесне, що тільки праведне, що тільки чисте, що тільки любе, що тільки гідне хвали, коли яка чеснота, коли яка похвала, думайте про це! Чого ви від мене й навчилися… робіть те! І Бог миру буде з вами!» (Флп. 4:8-9).
«І кликнув Господь до Мойсея, і промовляв до нього з скинії заповіту», –так звучить перший вірш книги Левит. Це не є типове формулювання, яке зазвичай використовується в Торі. Бог багаторазово «говорив» Мойсею. Слово «кликнув» вказує на ситуацію, коли хтось кличе когось здалеку, або коли певні слова мають бути «передані» або «проголошені». Тому мова йде не тільки про те, щоб передати комусь певну справу, а й про «встановлення» чогось важливого.
Від початку книги стає зрозуміло, що те, про що будемо читати далі, має вирішальне значення, і на це слід звернути особливу увагу. Єврейські коментатори в мідраші Рабба відзначають, що слово «жертва» у другому вірші містить ідею «наближення». Тобто ідея жертви – можливість наблизитися до Бога, Який є святим. Далі коментар пов’язує цю жертву з прозелітом, неєвреєм, який бажає наблизитися до істинного, єдиного Бога, і приносить жертву як елемент процесу навернення.
У посланні до Ефесян, де сказано про євреїв і неєвреїв, які навертаються до Бога через Месію, йдеться про одних як про «тих, хто близько», а про інших – як про «тих, хто далеко». Євангельські слова Месії Ісуса, мабуть, для багатьох слухачів звучали суперечливо: «Я дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене». Тобто – немає іншого способу наблизитися до Бога-Отця, як через Ісуса. З такої позиції немає різниці між євреєм і неєвреєм, між своїм і чужим.
У перших розділах книги Левит, які читаємо сьогодні, описано п’ять основних видів жертв, які приносилися в скинії. Жертва цілопалення цілком спалювалася на вівтарі. Хлібна жертва складалася з певної кількості прісного борошна, змішаного з оливою та ладаном, і спалювалася на вівтарі, а те, що залишалося, належало священику. Мирна жертва була спільною для всіх і мала на меті висловити подяку Богу за якусь радісну подію. Жертва за гріх приносиласася в разі вчинення гріха несвідомо; вона складалася з тварин, а для бідних – з прісного борошна. Жертву за провину слід було принести в разі присвоєння святості, що належить Господу, або за привласнення чужого майна чи неправдиву клятву.
Перші три жертви були добровільними, в той час як останні дві – жертва за гріх і за провину – були обов’язковими, щоб спокута мала ефект. Кров’ю жертв сім разів кропили вівтар в мішкані, жир спалювали на мідному жертовнику, а рештки виносили за межі табору і там спалювали. Всі ці жертви, маючи основне значення, крім того, певним чином вказують на майбутню досконалу жертву Месії, принесену для примирення всього світу.
Перша категорія жертвоприношення, описана в книзі Левит, – це цілопалення, olah. Його основне значення, хоча і, звичайно, не єдине, полягає в тому, щоб показати повну відданість Богу. Цілопалення, в площині системи жертвоприношень, є відповідником визнанню «слухай Ізраїль», тобто любові до Бога всім серцем, всією душею і всією силою. Все йде до Бога в жертовному полум’ї повної посвяти і відданості.
Жертва цілопалення повністю спалювалася на вівтарі. Вона названа «пахощами приємним для Господа». Звичайно, не йдеться про те, що запах смаженого м’яса є приємним. Вжито мову прийняття та схвалення, бо Господь як приєні пахощі приймає жертву і радіє їй. Таке прийняття – це запрошення наблизитися до Великого Царя.
Зрештою, жертва цілопалення вказує на смерть Месії Ісуса. У посланні до Ефесян сказано: «І поводьтеся в любові, як і Христос полюбив вас, і видав за нас Самого Себе, як дар і жертву Богові на приємні пахощі» (Еф. 5:2). Це мова жертвоприношення, за допомогою якої смерть Месії пов’язана з цілопаленням. Він віддав Себе, цілковито, Богові, щоб дати нам можливість наблизитися до Божої святої присутності. У Ньому ми повністю прийняті Богом і запрошені насолоджуватися близькістю Всемогутнього як нашого люблячого Батька. Натхнені прикладом Месії, як нові творіння, ми повинні прагнути до того, щоб наше життя стало приємними пахощами для Бога. Слово заохочує: «Будьте святі, бо Я Святий».
Всім бажаю достатку Божого миру – шалом!