Вітаю всіх слухачів трансляції Дерево Оливне!
Сьогоднішній уривок, а фактично два уривка, призначені на цей тиждень, охоплюють останні розділи книги Вихід. Наша увага знову зосереджується на деталях конструкції скинії – Божого святилища серед ізраїльського народу, який прямує до землі обітованої. Як було згадано раніше, піднесений опис скинії раптово порушується історією падіння Ізраїлю в ідолопоклонство. Культ золотого тельця є діаметрально протилежним служінню скинії і дозволяє нам краще усвідомити велич Божої спасаючої благодаті і благословення, джерелом якого є саме це місце зустрічі з Всемогутнім.
Добровільна участь народу в його спорудженні розцінюється традицією як знак духовного зцілення від шкоди, завданої трагедією золотого тельця. Золото, використане для відливання статуї, відображало людські наміри, в той час як золото, використане для виготовлення предметів скинії, спроектованих Богом, віддзеркалювало Його вічну славу.
Першим кроком був збір матеріалів, необхідних для початку будівництва. Мойсей дав народу можливість і привілей бути учасниками цього процесу. Це міг бути матеріальний дар, здібності та вміння, час і енергія. Кожен мав можливість взяти участь у будівництві місця Божого перебування серед них. Проте була одна умова: добровільне серце. Мойсей, ймовірно, з величезним напруженням чекав, якою буде реакція народу. Чи відгукнуться вони на заклик Господа?
З власних спостережень знаємо, що доволі рідкісними є ситуації, коли людина, яка щось збирає для благородної мети, місії або допомоги, могла б сказати: «Досить, більше не приносьте, ми зібрали більше, ніж потрібно». Але саме це сталося тоді в пустелі. Надзвичайна щедрість, яка переповнювала щирі серця, була явним сигналом реального духовного переродження. Активна участь у процесі будування скинії – це відвернення від зла і вибір Божого шляху. Мойсей не будував скінію, а лише дав вказівки. Будівництвом ж займався народ, принісши, по можливостям, різні дари. Щоб закінчити скинію, вони працювали на різних ділянках і служили різними здібностями.
Великі речі стають досяжними, коли народ Божий об’єднується для спільних цілей. Ізраїльтяни, цілковито і безкорисливо віддані виконанню Божих заповідей, слухняною вірою досягли Бога, а Він з радістю зійшов до них і наповнив цю земну споруду частиною неба, світлом Своєї славної присутності – Шехіни.
«І зробив Бецал’їл ковчега з акаційного дерева, два лікті й пів довжина його, і лікоть і пів ширина його, і лікоть і пів вишина його» (Вих. 37:1).
Ізраїльський народ побудував ковчег завіту згідно з вказівками, які Мойсей отримав на горі Синай. Ковчег завіту був втрачений під час вавилонського набігу і руйнування Єрусалиму та храму приблизно в 586 році до н. е. Ніхто точно не знає, що з ним сталося. Коли єврейський народ повернувся з полону за часів Ездри і Неємії, і відновив храм, новий ковчег зроблений не був. Було виготовлено копії решти відсутніх елементів храмового обладнання, як це зробив Соломон, але вони не відчували Божої згоди на будівництво копії ковчега завіту. Протягом усього періоду Другого храму в Святому Святих не було ковчега завіту. Мудреці пояснюють, що всередині Святого Святих знаходився тільки наріжний камінь, фрагмент твердої скелі, опори, на яку ставили ковчег в дні Першого храму.
В Талмуді містяться різні розповіді про ковчег. Деякі з мудреців вважали, що ковчег був викрадений вавилонянами, після чого його більше не бачили. Інші вважали, що ковчег сховав пророк Єремія або цар Йосія ще до вавилонської навали. Згідно з певною традицією, ковчег був захований в секретній коморі, розташованій під приміщенням, де зберігалися дрова, які використовувалися у вівтарній службі. Там він таємно зберігався під час вавилонського вигнання, проте його точне місце розташування було забуте. За деякими даними, за часів Другого храму один з священиків, знаходячись в цій коморі, помітив, що одна з плит підлоги відрізняється за формою від інших. Коли він збирався підняти її та перевірити, то одразу помер. Іншим разом два священики готували дрова для вівтаря, і один з них впустив сокиру на ту ж плиту. Вогняний стовп піднявся з підлоги і вдарив священика. Звичайно, подібні історії являються переконливими, проте не засновані ні на яких фактах.
Пророк Єремія говорить, що в дні Месії, коли всі народи зберуться в Єрусалимі, не буде ковчега завіту, і його відсутність не буде відчуватися: «І буде, коли ви розмножитеся та розплодитеся на землі за цих днів, говорить Господь, не скажуть уже: ковчег заповіту Господнього, і він вже не прийде на серце, і його пам’ятати не будуть, і більше не буде він зроблений… Того часу назвуть Єрусалима: Господній престол, і до нього, до Єрусалиму згромаджені будуть народи усі ради Ймення Господнього, і більше не підуть вони за впертістю серця лихого свого…».
Ще одним елементом скинії, детально описаним в сьогоднішньому уривку, є золотий семистовбувний світильник – менора. Вона мала запалюватися первосвящеником щовечора, спочатку в скинії, потім в Домі Божому, в Єрусалимському храмі. Незгасаюче полум’я світильника було для Ізраїлю свідченням присутності Бога і істинності Його Слова. У той же час менора була нагадуванням про те, що Божа істина повинна бути поширена і піднесена, як смолоскип, як лампа, щоб вивести народи з темряви до славного світла Божої присутності.
Ізраїль був покликаний бути світлом для народів, свідком Бога, Єдиного і Праведного, Який з’явився йому, і поширювати добру звістку про Його панування, передавати світу світло Слова Божого.
Згідно з одним мідрашем, вікна в храмі Соломона були вужчими зсередини і ширшими ззовні, тобто навпаки, ніж у інших будівлях. Це мало показати, що Дім Божий не потребував будь-якого світла ззовні. Навпаки – мідраш стверджує, що саме зовнішній світ користувався світлом храму, тобто світлом менори.
Менора – це також образ спільноти людей, які ходять в Божому світлі і носять в собі це світло. З одного боку – Бог повелів викувати менору з однієї цілісної брили золота, miksza zahaw, буквально – з литого золота. Це нагадує нам, що, ми, люди, походимо від одного, маємо те ж коріння, і нас повинна об’єднувати спільна мета і пристрасть – служіння Творцеві і поширення Його світла. З іншого боку, бачимо, що, будучи сформовані з однієї брили, ми все ж розвиваємося як різні «гілки» – кожен є унікальною і неповторною особистістю, а також має свої здібності і таланти.
Однак різноманітність, якою нас наділив Творець, не має бути бар’єром або джерелом неприязні, а повинна використовуватися для допомоги, доповнення один одного і непохитної стійкості. Саме Бог створив нас різними, щоб прославитися через це. Наша різноманітність зберігає почуття єдності, засноване на любові один до одного. Можна додати: єдності з Месією – нашим центром, «на ньому вся будівля, улад побудована, росте в святий храм у Господі, що на ньому і ви разом будуєтеся Духом на оселю Божу» (Еф. 2:21-22).
Всім слухачам бажаю достатку Божого миру – шалом! До побачення!