Вітаю всіх слухачів трансляції Дерево Оливне!
В завершальному уривку Тори, який читаємо цього тижня, бачимо, як вже старий Яків востаннє благословляє своїх синів. Перед цим він висловлює бажання бути похованим в Ханаані. З цим проханням Яків звертається до Йосипа, говорячи: «Не поховай мене в Єгипті! І ляжу я з батьками своїми, і ти винесеш мене з Єгипту, і поховаєш мене в їхньому гробі».
Потім Йосип обіцяє Якову не ховати його в Єгипті, а вивезти в землю ізраїльську, щоб поховати там з його батьками – Авраамом і Ісаком в печері Махпела. Рішучість Якова бути похованим у родинній гробниці в землі Ханаанській вказує на те, що навіть перед смертю він довіряє обіцянкам Авраама. Яків вірив, що земля Ханаанська колись належатиме його дітям, тому мав велике бажання бути похованим в ній. Більше того, Яків вірив у життя після смерті. Саме таке значення мають його слова: «Коли я приєднаюся до своїх батьків». Яків очікував возз’єднання зі своїми батьками. Бог обіцяв цю землю не тільки їх нащадкам в невизначеному майбутньому, але буквально їм – Аврааму, Ісаку та Якову. Бог неодмінно дотримає слова вічного Завіту, хоча патріархи не дочекалися виконання цієї обіцянки. Але з подальших висловлювань Якова бачимо, що його очікування і надії на цьому не закінчуються.
Коли патріарх вдивляється в майбутнє, проголошуючи пророче благословення над своїми синами щодо майбутньої ролі їх племен, він раптом вплітає між пророцтвами дуже глибоке зітхання свого серця: «Спасіння від Тебе чекаю, о Господи» (49:18). Здається, ніби в цьому пророцтві він намагається побачити Месію і майбутню епоху відкуплення світу. Це пов’язано з наданням особливої ролі одному з синів, Юді. Правда, найщедріше благословення Яків виливає на свого особливо улюбленого сина – Йосипа, проте пророчий дух спонукає його саме Юді передати привілей царської влади.
Він порівнює Юду з молодим левом і благословляє його престолом, тобто владою над іншими племенами. Він пророкує, що саме Юда буде племенем, з якого походитимуть правителі Ізраїлю: «Не відійметься берло від Юди, ані з його стегон законодавець, аж прийде Примиритель, що Йому буде послух народів». Єврейське слово, перекладене як «примиритель», не є однозначним. Власне, Тора не пояснює його значення. Але переважає думка, що йдеться про майбутнього Месію-Царя, і це один з його титулів. Яків додає, що Йому підкоряться народи.
І далі він продовжує благословення, проголошуючи: «Він прив’язує до винограду свого молодого осла, а до вибраної виноградини сина ослиці своєї». Важко однозначно пояснити думку, яка тут прихована. У найпростішому розумінні – це благословення достатку сільськогосподарських плодів. Можна зрозуміти, що виноградні кущі будуть настільки добрими, твердими і щільними, що можуть служити кілками для прив’язування тварин. Але це твердження має глибше месіанське значення.
З месіанської точки зору будь-яка згадка про осла нагадує про пророцтво Захарії (9:9): «Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці». Коментар Genesis Rabba, цитуючи благословення Юди, подає наступне пояснення: «Прив’яже віслюка… до благородної виноградної лози…». Ці слова пов’язані з написаним вище: «…покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці».
Згідно з текстом з книги Захарії мудреці почали майже кожну згадку про осла пов’язувати з Месією. За певною традицією, навіть якщо комусь присниться осел, це означає, що варто чекати визволення. У Талмуді ми знаходимо наступне: «Якщо комусь приснилася гора, він повинен встати рано і сказати: «Які гарні на горах ноги благовісника, що звіщає про мир…» (Іс. 52:7). Якщо комусь приснився ріг, то він повинен встати рано і сказати: «І станеться в день той, і буде засурмлено в велику сурму…» (Іс. 27:13). Якщо комусь приснився осел, він може очікувати порятунку, як сказано у пророка Захарії: «Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці…».
Згадуємо, що Ісус входив до Єрусалиму, сидячи на віслюку. Ймовірно, кожен, хто Його вітав, пов’язував це з уривком з пророка Захарії. В’їзд Ісуса на віслюку був ясним сигналом і сміливою заявою: Я Той, про Кого говорив пророк.
Таким чином «осел» і «молодий віслюк» з благословення Якова виражають месіанську надію – саме таким засобом пересування Месія ввійде в Єрусалим. Однак, що означає прив’язати осла до благородної виноградної лози? В Євангелії від Івана Ісус говорить про Себе: «Я правдива Виноградина». Він – Та благородна Виноградина в винограднику Ізраїлю, з якою пов’язана месіанська надія.
По-особливому Яків благословив Юду і Йосипа. Однак первістком із синів Якова був Рувим, і, ймовірно, сім’я очікувала, що саме він стане головним спадкоємцем і отримає найбільше. Дійсно, Яків говорить про нього: «Рувиме, ти мій перворідний, моя міць і початок ти сили моєї, верх величности й верх ти могутности!». Потім, однак, Рувим був позбавлений цього привілейованого становища: «Ти пінився був, як вода, та не втримаєшся, бо ти увійшов був на ложе свойого отця, і збезчестив його, на постелю мою ти піднявся!». Яків посилається на один випадок, який стався, коли вони повернулися з Харана і оселилися в Ханаані. Тора говорить: «Рувим пішов і ліг із Білгою, наложницею батька свого…». Яків посилається на цю подію і характеризує Рувима словами «пінився був, як вода», поетичним виразом, що означає відсутність самоконтролю. З цієї причини він не був гідним бути первістком.
Списки родоводів, які знаходимо в 5 розділі першої книги Хронік, свідчать про цю деградацію: «…він первороджений, та за збезчещення ним ложа свого батька перворідство було дане синам Йосипа, сина Ізраїлевого, та вони не могли приписатися до перворідства».
Плем’я Рувима ніколи не займало значущого, видного положення в Ізраїлі. З нього не вийшли ні королі, ні великі вожді.
Слова Якова, сказані Рувиму, нагадують нам про наслідки гріха. Людина не знає, яких майбутніх можливостей себе позбавляє, якої користі чи шансів уникає, коли піддається похоті. Кожного разу, коли ми віддаємось плотським бажанням, ми притупляємо свій духовний потенціал, втрачаємо духовні сили і відступаємо назад.
У псевдоепіграфі II ст. до н. е., що названий «Заповітом Дванадцяти патріархів», описаний Рувим на смертному одрі, щоб застерегти своїх синів від пасток похоті: «Гріх розбещеності – це життєва пастка, слизький шлях, що відділяє людину від Бога і приводить її до ідолопоклонства; цей гріх – спокусник для розуму і почуттів, і веде молодих вниз, в царство мертвих ще до того, як прийде їх час. Адже розбещеність погубила багатьох. Неважливо, старому чи почесному, багатому чи бідному, вона приносить ганьбу серед синів людських і дає [дияволу] можливість його погубити».
Яків вигукнув: «Спасіння від Тебе чекаю, о Господи!» (49:18). Мудреці Ізраїлю вважали, що ці слова Якова відображають його тугу за Месією, істинним Суддею Ізраїлю, істинним Спасителем. На цьому вірші засноване благословення дому Давида, проголошене в щоденній молитві: «Нехай швидко розцвіте пагінок Твого раба Давида, і піднеси його ріг над Твоїм порятунком, бо спасіння Твого ми очікуємо кожного дня. Благословенний Ти, Господи, Який дає цвітіння рогу спасіння».
Слова Якова виражають очікування, тугу і надію, пов’язані з приходом панування Месії. У єврейському тексті слово «очікувати» подібне до слова зі значенням «надія». Месія – Надія Ізраїлю. У одному з коментарів до цих слів Якова говориться (равин Іцхак): «Все пов’язано з очікуванням. Страждання пов’язане з очікуванням, мучеництво пов’язане з очікуванням, заслуги наших батьків і прагнення світу пов’язане з очікуванням. Як написано у Ісаї: Справді, коли ми йдемо шляхом Твоїх судів, Господи, ми з нетерпінням чекаємо Тебе; Твоє ім’я і згадка про Тебе – бажання наших душ».
З точки зору Нового Завіту, також можемо сказати, що ми з нетерпінням чекаємо приходу Ісуса і покладаємо всю надію на Нього. Він – Надія на остаточне спасіння.
Але очікування Месії – не подібне до пасивного очікування на пошті своєї черги. Це палке і пристрасне очікування у поєднанні з глибокою тугою серця. Це безперервне бажання Його приходу, Його одкровення. Уявіть собі наречену, яка сумує за коханим, який має повернутися з далекої країни. Кожного дня вона вдивляється в горизонт, сподіваючись побачити якийсь знак його появи, при кожному звуці кроків, що наближаються до дверей, зривається з місця, щоб відчинити.
Ми теж названі нареченою Христа. З одного боку, кожен день нашої розлуки з Ним болісний, з іншого – саме надія воз’єднання з Месією надає кожному дню сенс і мету. Ця надія і очікування є невід’ємними елементами живої віри.
Всім слухачам бажаю достатку Божого миру – шалом! До побачення!