Вітаю всіх слухачів трансляції Дерево Оливне!
Сьогодні будемо розмірковувати над уривком з Тори, що охоплює початкові розділи книги Вихід. Далі знайомимося з постаттю Мойсея і дізнаємося про положення народу Божого в Єгипті. У 6-му вірші 1-го розділу читаємо: «І вмер Йосип і всі браття його, та ввесь той рід».
Яків опинився в Єгипті з ціллю тимчасового перебування, поки не мине голод. Однак це коротке перебування перетворилося на щось, що більше нагадувало постійне проживання. Родина Якова оселилася і добре влаштувалася. Вони були задоволені, мали в Єгипті достаток і великі перспективи. Словом, в Єгипті їм жилося добре. Навіть занадто добре. Трапляється, що успіх і процвітання можуть швидко перерости в рабство.
Задоволені, ситі і успішні, нащадки Якова могли легко забути про свою велику духовну спадщину і покликання. Оточені комфортом і достатком Єгипту, вони могли відмовитися від бажання успадкувати Ханаан. Хто думав би про Ханаан, якщо у нього вже є Єгипет?
Однак, становище синів Ізраїлю раптово змінилося, коли нові єгипетські правителі зробили євреїв рабами. Людина звикає до привілеїв та зручностей і починає сприймати їх як щось звичайне. Речі, які вона колись не могла собі дозволити і тому навіть не думала про них, раптом стають необхідністю, яку потрібно задовольнити. Багатство і успіх можуть стати «золотою кліткою», з якої неможливо втекти. Звичайно, багатство не є злом саме по собі, але якщо воно змушує нас схилятися до матеріалізму, то від цього страждає наше духовне здоров’я. На сьогодні актуальними є слова Ісуса: «Ніхто двом панам служити не може, бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні» (Мф. 6:24).
Перебуваючи в Єгипті, Ізраїль знаходився під тиском привабливості цивілізації і звичаїв єгипетського суспільства. Він почав пристосовуватися до цієї домінуючої культури. Пристосування може бути більш загрозливим для Божого народу, ніж переслідування. Коли нас переслідують, ми більш потребуємо один одного і впевнені в своїх переконаннях. Ми розуміємо, що не належимо до цієї домінуючої культури. Якщо стаємо схожими на неї, то втрачаємо те, що відрізняє нас, – свою унікальність.
Равини припускають, що щось подібне відбувалося і тоді. В одному з коментарів сказано, що ізраїльтяни перестали обрізати своїх синів, щоб їхні діти могли краще почуватися в середовищі єгиптян. В трактаті Шемот Рабба говориться: «Коли помер Йосип, діти Ізраїлю відмовилися від обряду обрізання. Вони сказали: «Будемо як єгиптяни». Коли вони перестали обрізатися, Святий Благословенний змінив доброзичливе ставлення єгиптян до них» (1:8).
Діти Ізраїлю повинні були шукати можливості повернутися до Ханаану, землі їх духовної спадщини, натомість вони почали пристосовуватися і намагатися відповідати зразкам єгипетської культури. Залишаючись в Єгипті, вони дозволяли язичництву впливати на себе і своїх дітей. Духовне рабство передувало їх фізичному поневоленню.
Чи то пастки багатства, чи вплив навколишнього середовища – ми повинні остерігатися духовного поневолення. Коли ізраїльтяни стали його жертвою, з’явилось також фізичне рабство.
Коли Мойсей побачив палаючий кущ, він підійшов, щоб подивитися на це явище. Тільки тоді Всевишній з’явився Мойсею. Наша проблема полягає в тому, що ми не витрачаємо часу, щоб підійти і перевірити. Ми всі хочемо рости духовно, всі плануємо, що одного разу приділемо достатньо часу, щоб серйозно заглибитися в Слово Боже, щоб рости в пізнанні, щоб більше і регулярно молитися і т. д. Проблема в тому, що ці добрі наміри ми не візьмемо з собою в могилу. Відомий равин сказав: «Не говори: «Буду вивчати Тору, коли матиму більше часу. Можливо, часу більше не буде». Тому не говори: «Коли матиму більше часу, підійду, щоб подивитися». Бо, можливо, часу більше не буде».
«А Мойсей пас отару тестя свого Їтра, жерця Мідіянського. І провадив він цю отару за пустиню, і прийшов був до Божої гори, до Хориву» (Вихід 3:1).
Коли Мойсей прокинувся того ранку і перерахував овець, певно, не сказав собі: «Ну так, може бути, сьогодні я відведу овець на західну сторону пустелі, до гори Божої». Тоді гора Хорив була просто горою Хорив – непримітним скельним масивом серед багатьох інших подібних височин і гір цієї скелястої пустелі, з абсолютно звичайним виглядом. У цій горі не було нічого особливого.
Гора Хорив стала горою Синай, горою Божою, по причині, що Бог вибрав її, а не тому, що вона була набагато вищою, потужнішою, святішою, або іншим чином призначена бути горою Божою. Так само Мойсей став мужом Божим, бо Бог покликав його, вийшов йому назустріч і поставив перед ним задачу, а не тому, що він був побожнішим, розумнішим чи сильнішим, ніж інші люди.
Бог проникає в звичайні речі і зустрічі з Ним відбуваються в звичайних місцях. Але коли ми зустрічаємо Бога, то звичайне стає надприродним. Звичайна гора Хорив стала незвичайною горою Синай, тому що там була явлена Божа присутність. Так само звичайний простір мого життя може бути змінений досвідом особливої зустрічі з Богом.
Звичайний єврейський пастух, вигнанець з Єгипту, житель пустелі став Мойсеєм – мужом Божим, найбільшим пророком, що зустрічався з Богом. Бог має силу перетворювати звичайне в щось незвичайне і надзвичайне.
Не думаю, що ми вважаємо себе якимись незвичайними людьми. Можливо, ти вважаєш себе звичайною людиною, яка веде досить приземлене життя. З Божої перспективи це ідеальна ситуація. Ти ідеальна людина, з якою він може почати робити надзвичайні речі. Так було з Мойсеєм, який навчився нормально жити за звичайних обставин, але не забув у своєму повсякденному житті очікувати Божого голосу.
Розглядаючи характер Мойсея з точки зору Нового Завіту, можна провести багато паралелей між його історією та історією життя Ісуса з Назарету. Це не є випадковістю. У 15-му вірші 18-го розділу книги Повторення Закону Мойсей оголошує народу: «Пророка з-посеред тебе, з братів твоїх…». Навіть в єврейській традиції «пророк як Мойсей» почав ототожнюватися з майбутнім Месією, якого Бог пошле. Таким чином, життя і служіння Мойсея були прототипом, який цей Месія виконає. Деякі мідраші, тобто пояснення, коментарі до біблійного тексту, відносяться до Мойсея і Месії відповідно як до першого і останнього Спасителя.
Одна вражаюча схожість пов’язана з їх народженням. Обоє народилися в подібні часи – національного поневолення. Появу одного й іншого чекали кілька поколінь. У житті Мойсея та Ісуса присутній також мотив бути явленим і прихованим перед остаточним одкровення Ізраїлю. В мідраші до трактату Рут Рабба сказано: «Майбутній Спаситель буде подібний до попереднього. Так само, як перший відкрився, а потім був прихований від них, так і майбутній Спаситель буде відкритий їм, а потім прихований».
Мойсей народився за часів існування указу фараона, в якому було зазначено кидати єврейських немовлят чоловічої статі до Нілу. Фараон параноїдально побоювався, що збільшення числа євреїв спонукає до повстання проти Єгипту і повалення правлячої династії. Після народження Мойсея його мати за вказівкою поклала дитину в річку, сховавши до кошика. До народження ж Ісуса волхви зі Сходу побачили Його зірку на небі. Вона привела їх до Юдеї. Тут вони запитали царя Ірода, де, за їхніми розрахунками, знаходиться вже новонароджений єврейський Цар. Ірод, як і фараон, був дуже підозрілим. Він знав, що його права на юдейський престол як мінімум сумнівні. Ось чому він у всьому бачив змову. Він навіть вбив членів своєї сім’ї. Не дивно, що, отримавши таку інформацію, він наказав вбити всіх немовлят на підозрілій території. Аналогічність цих ситуацій стає ще більш зрозумілою, коли ми порівнюємо стародавні єврейські традиції про народження Мойсея. Згідно з мідрашем до Шемот Рабба астрологи фараона передбачили народження Мойсея. Так само вони прочитали по зірках, що спаситель Ізраїлю повинен народитися, і його мати вже вагітна. У відповідь фараон наказав кинути немовлят чоловічої статі в Ніл. Ймовірно, автор Євангелія, як і його єврейські читачі, добре знали ці історії. Почувши про Ірода, волхвів зі Сходу і зірку-провідницю, тодішній слухач швидко міг пов’язати ці дві ситуації і відзначити аналогію.
Після втечі з Єгипту Мойсей провів 40 років, випасаючи овець в землі Мідіянській. Ті роки, коли він був пастухом, готували його до майбутнього завдання – бути пастирем народу Божого.
У Біблії неодноразово Ізраїль порівнюють зі стадом овець, котре належить Господу. Його лідери – пастухи, підпорядковані найбільшому Пастирю, Який є Самим Богом. Тому нерідко найбільші лідери Ізраїлю були буквально пастухами. Авраам, Ісак і Яків були власниками отар. Яків працював пастирем у Лавана, свого тестя. Давид пас овець свого батька. Мойсей пас стада, що належали Їтрові. Тому не дивно, що Ісус також називає себе «добрим Пастирем».
Його місія полягала в тому, щоб шукати загублених овець дому Ізраїлю – грішників, маргіналів, людей з заплутаною долею. Ісус піклується про овець, охороняє їх і навіть дотовий віддати за них життя. У 16-му вірші 10-го розділу євангелія від Івана сказано: «Також маю Я інших овець, які не з цієї кошари, Я повинен і їх припровадити. І Мій голос почують вони, і буде отара одна й Один Пастир!». Це заповідь проголошення доброї новини серед народів аж до краю землі. Апостол Петро нагадує віруючим з язичників: «Ви бо були як ті вівці заблукані, та ви повернулись до Пастиря й Опікуна ваших душ».
Всім слухачам бажаю достатку Божого миру – шалом! До побачення!