Вітаю всіх слухачів трансляції Дерево Оливне!
У сьогоднішньому уривку, що охоплює 10-13 розділи книги Вихід, ми бачимо, як конфлікт між Богом і фараоном досягає апогею. На Єгипет обрушуються три останніх кари – рої сарани пожирають залишки того, що ще вціліло після попередніх катаклізмів, потім Єгипет на три дні огортає страшна темрява, і врешті – близько півночі 15 дня місяця нісан гинуть всі первістки Єгипту. Ніч суду над Єгиптом одночасно є кульмінацією порятунку Ізраїлю.
Вихід з Єгипту показав світові, що Господь, Бог Ізраїлю, є наймогутнішим серед всіх інших так званих «богів». Кожна кара, що спіткала Єгипет, була пов’язана з конкретним божеством, якому поклонялися в цьому краї: починаючи з Нілу, який мав своїх божественних покровителів, і закінчуючи богом сонця Ра, який не спроможний був розсіяти темряву, настільки щільну, що до неї можна було доторкнутися. Добра слава фальшивих богів Єгипту була повністю скомпрометована, коли вони виявилися безсилими в протистоянні з Всемогутнім.
Залишаючи вказівки щодо Пасхи, Бог спочатку встановив для Ізраїлю новий відлік часу, зробивши місяць їх відкуплення першим в календарі. Для єврейських рабів мав настати новий час. Вони знаходились на порозі свободи, і відтепер їхні дні вважатимуться днями обраного народу Царя Всесвіту.
Потім Бог дає детальні вказівки, пов’язані з приготуванням пасхального агнця. Спробуємо розглянути ці рекомендації. По-перше, агнця потрібно було взяти на десятий день місяця, тобто за чотири дні до принесення його в жертву. Таким чином, агнець повинен був бути заздалегідь «відділений». В 6-му вірші 12-го розділу сказано: «І нехай буде воно для вас пильноване…», тобто вони мали його тримати, охороняти. Перше Петра (1:20) посилається на цю образність, говорячи, що Ісус, як невинний і непорочний Агнець, був призначений для цього з моменту створення світу, але відкрився тільки в останні часи заради тих, хто через Нього увірував.
По-друге, це повинен був бути однорічне ягня або козел, без пороку, придатний до того, щоб стати жертвою. По-третє, одного ягняти вистачало для всього дому або сім’ї. Якщо ж сім’я була маленькою, необхідно було об’єднатися з сусідами. Підкреслюється, що жертва агнця мала також общинний, колективний вимір – одна жертва за багатьох людей. З іншого боку, її ефективність була гарантована для певного кола людей. Лише ті, хто опинився в домі якогось ізраїльтянина, його родини, були захищені кров’ю агнця.
Це свідчить про те, що Боже відкуплення було призначено для Його народу, відділеного від Єгипту. Тільки Ізраїль буде відкуплений, хоча посеред цього народу будуть перебувати покликані Ним, незалежно від національності. Саме тому з Єгипту разом з нащадками Якова виходить величезний натовп іноземців. У 12-му розділі читаємо: «І вирушили Ізраїлеві сини з Рамесесу до Суккоту, близько шости сот тисяч чоловіка піхоти, крім дітей, а також багато різного люду піднялися з ними…». В ту пасхальну ніч вони також відчули спасаючу Господню силу і залишили Єгипет разом з народом Божим, тому що Бог прийняв їх до Себе і дав їм спадок разом з обраним народом.
По-четверте, цей общинний характер пасхальної жертви був обумовлений також тим, що окремі сім’ї не приносили цю жертву самостійно. В Писанні сказано: «І заколе його цілий збір Ізраїлевої громади на смерканні». Невідомо, як сталося, що саме на цій підставі в майбутньому пасхальні агнці будуть вбиватися перед Скінією, а в більш пізні часи – на території храму в Єрусалимі. Після вбивства агнця треба було спекти, щоб з’їсти.
По-п’яте, саме вбивство агнця ще нічого не гарантувало. Треба було помазати кров’ю косяки дверей і перемички будинку, де жила сім’я. Подібне відбувається під час принесення мирної жертви в день Йом-Кіпур. Потрібно було окропити кришку Ковчега Завіту у Святому Святих, щоб отримати прощення. Кров’ю пасхального агнця треба було помазати косяки дверей. Так само жертва Месії є ефективною в житті людини тільки тоді, коли Його кров омиває серце від гріха через особисте прийняття. Це відбувається через віру і дію Духа Божого.
По-шосте, м’ясо ягняти повинно було запектися на вогні повністю. Це важлива відмінність, бо в деяких язичницьких ритуалах м’ясо жертви вживалося сирим або варилося. Запікання м’яса ягняти – паралель вогняної жертви, яка вказує на повну і цілковиту відданість Богу. В той же час той, хто приносив жертву, повинен був з’їсти м’ясо під час пасхальної вечері. Споживання агнця було підтвердженням відносин завіту між Богом та Ізраїлем. Укладення завітів завжди супроводжувалося бенкетами. Таким чином реалізовувався тісний зв’язок миру, довіри, близькості. В цьому випадку запікання агнця на вогні вказувало на вертикальний вимір відносин завіту: жертва була віддана Богу. А споживання м’яса вказувало на зв’язок, спільність завіту, яка була створена між Богом і окремими учасниками.
По-сьоме, від ягняти не мало залишитися нічого до наступного ранку. Те, що не було з’їдено, слід було спалити у вогні. В пізнішому равинському вченні вказувалося нічого не споживати після півночі. Іншими словами, існувало своєрідне «вікно в часі», яке необхідно було використати для виконання умов відкуплення Ізраїлю. Подібне можемо сказати про віруючих в Новому Завіті. Це «день» порятунку, після якого настане ніч смерті. Апостол Павло, цитуючи пророків, пояснює необхідність примирення і користання Божою милістю: «Приємного часу почув Я тебе, і поміг Я тобі в день спасіння! Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння!» (2 Кор. 6:2).
Остання порада стосувалася того, як потрібно їсти ягня. В Писанні читаємо: «А їсти його будете так: стегна ваші підперезані, взуття ваше на ногах ваших, а палиця ваша в руці вашій, і будете ви їсти його в поспіху». Такою була позиція готовності вирушити в дорогу, щоб покинути Єгипет. Пасхальна вечеря повинна носити характер очікування. Пасха – це не тільки спогад про минуле, а й погляд у майбутнє. Пасха була результатом Божої вірності і любові до Ізраїлю. Також вона повинна була призвести до чогось. Тієї ж ночі вони мали розпочати практично реалізовувати свою свободу, виходячи з ворожої території та юрисдикції. Пасха була звільненням, вона повинна була створити Ізраїлю умови для прийняття Божого одкровення, Тори, під Синаєм. Цю подію іноді називають завершенням Пасхи. Потім вони мали насолоджуватися цією свободою в обіцяній землі.
Споживаючи пасхальну вечерю з учнями востаннє, Ісус сказав їм про інший спільний бенкет: «Кажу ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його новим питиму в Царстві Мого Отця». Учні повинні були постійно згадувати цю вечерю. Вечеря Господня – проголошення переможної смерті Месії, аж поки Він прийде. Тому також є очікуванням з готовністю Його повернення.
У посланні до Римлян, в 8-му розділі, апостол Павло стверджує, що все «створіння очікує з’явлення синів Божих… але не тільки воно, але й ми самі, маючи зачаток Духа, і ми самі в собі зідхаємо, очікуючи синівства, відкуплення нашого тіла». Апостол додає: «А коли сподіваємось, чого не бачимо, то очікуємо того з терпеливістю». Завершенням великого пасхального спасіння буде повернення нашого Господа. Тоді смертне зодягнеться в безсмертя, і ми будемо вічно царювати разом в Його царстві.
Всім слухачам бажаю достатку Божого миру – шалом! До побачення!