Вітаю всіх слухачів трансляції Дерево Оливне!
Центральною темою уривку, який читаємо на цьому тижні, є велика подія отримання Ізраїлем Тори і укладення завіту при горі Синай. Події, описані в книзі Вихід, показують нам, що Божий задум не зупинився на звільненні з Єгипту. Бог не сказав звільненому народові: «Тепер ви вільні, тому йдіть, куди хочете, і робіть, що хочете».
Протистояння з фараоном, кари, пасхальна ніч, перехід через Червоне море – все описане показувало, що Бог спасає, звільнює від чогось. Подальша подорож Ізраїлю по пустелі і духовні уроки показують, що Бог також спасає для чогось. Загроза регресу, прив’язаність до Єгипту, навіть ідеалізація рабства в момент випробування в пустелі були цілком реальними. Бог не хоче, щоб ми озиралися, і ставить перед нами мету.
«А тепер, коли справді послухаєте Мого голосу, і будете дотримувати заповіту Мого, то станете Мені власністю більше всіх народів, бо вся земля то Моя!» (Вихід 19:5). Раніше, в книзі Вихід 6:7, Бог звертається до Ізраїлю: «І візьму вас Собі за народа, і буду вам Богом…». Ці слова викликають асоціації з образом шлюбу. Давня формула близькосхідних подружніх відносин звучить так: «Ти будеш моєю дружиною, я буду твоїм чоловіком». У Біблії часто одружитися – це «взяти» когось в дружини. Сам Бог порівнює Себе з нареченим, а народ Ізраїлю – з нареченою, яку Він шукає. Він не зупинився тільки на порятунку з рабства, а хотів взяти їх Собі, як власний народ, і насолоджуватися близькими стосунками з ним, як чоловік з дружиною.
У той же час це мова біблійних завітів. Бог бажав вступити в завіт з Ізраїлем. Завіт – це певний договір, в якому містяться умови вступу в союз. Метафора шлюбу – хороший спосіб зрозуміти завіт при горі Синай. Мудреці розглядають описане в 19 розділі як заручини Бога з Ізраїлем біля підніжжя Синаю.
Бог звертається до народу з любов’ю, нагадує, як вивів їх з Єгипту: «Ви бачили, що Я зробив був Єгиптові, і носив вас на крилах орлиних, і привів вас до Себе». Потім Він обіцяє: «Станете Мені власністю більше всіх народів…». Єврейське слово «segula» іноді перекладається як власність, особлива, улюблена власність.
У ті часи цей термін використовувався для позначення безцінного трофея, здобутого королем. Коли королівська армія розгромлювала ворога, король отримував найцінніші частини завойованого. Цю цінну річ окреслено словом segula. У цьому контексті слово вживається як вираз ніжності до Ізраїлю. Бог говорить, що зробить його Своїм найціннішим скарбом, наголошує, що, хоча Він володіє всією землею, Ізраїль завжди буде Його особливим народом.
Це так, ніби великий цар-завойовник, який підкорив багато країн і наповнив сховища великими багатствами, вибрав один дорогий камінь, який цінував найбільше. Замість того, щоб покласти його в сховище з іншими коштовностями, він повісив його на шию і носить кожного дня. Саме це Бог обіцяв Ізраїлю.
Звільнені від влади фараона, представника сил темряви, ізраїльтяни мали стати священиками під царським керівництвом Єдиного Бога, бути Його особливим народом, щоб через Ізраїль інші народи, занурені в духовну темряву, отримали світло, а земля – благословення. Яким чином? Коли Бог зможе оселитися серед них, Його слава знову пошириться на землі, і пізнання Бога наповнить її, як води наповнюють море.
Таким чином, вихід з Єгипту був тільки початком подорожі до освячення. Тільки після звільнення Ізраїль міг одержати Божі закони і заповіді і стати довіреною особою. Йому була відкрита форма скинії, в якій Господь повинен був знову оселитися серед людей. З-посеред усіх народів лише вони отримали можливість так наблизитися до Всевишнього. Знаковою подією в підготовці Божого поселення серед народу, в створенні цього простору святості було надання Тори, як конституції царського народу і Божих священиків.
Слово «Тора» має значення «наука, повчання, підказка». Бог дає життєві настанови, коли Ізраїль знаходиться на шляху в землю обіцяну. Після звільнення народу з єгипетського рабства, біля гори Синай Бог відкриває, що є справжньою свободою, і що рабом залишається той, хто грішить. Тора є вказівкою, як уникати гріха, як наслідувати Бога в грішному світі, як бути врятованим, тримаючись Єдиного Бога. Дарування Тори було значною подією в історії людства і великим Божим даром (а не покаранням, як вважають деякі).
Мойсей звертається до наступного покоління, яке знаходилось біля воріт обіцяної землі: «А ви, що линули до Господа, Бога вашого, усі ви живі сьогодні. Дивіться, навчив я вас постанов та законів, як наказав мені Господь, Бог мій, чинити так серед того Краю, куди ви входите, щоб посісти його. Бережіть, і виконуйте їх, бо це мудрість ваша та ваш розум на очах народів, що вислухають усіх постанов тих та й скажуть: Тільки він мудрий та розумний народ, цей великий люд! Бо хто інший такий великий народ, що мав би богів, таких йому близьких, як Господь, Бог наш, кожного разу, як ми кличемо до Нього? І хто інший такий великий народ, що має постанови й закони такі справедливі, як увесь той Закон, що я даю перед вами сьогодні?».
Біблія не залишає сумнівів, що через отримання Тори проявилася Божа любов до Ізраїлю, а через його посередництво, до всього людства. Ця велика мудрість повинна була вразити народи, а вони мали прославити Бога Ізраїлю. У перші дні людської цивілізації ізраїльський народ отримав законодавство рівня, якого народи не досягли і донині. Читаючи ці закони і заглиблюючись в них, ми можемо бачити Божу мудрість і милосердя. Лише Божа правда і ласка зберігають Божий порядок в людському суспільстві і захищають його від повного хаосу. Досвід двадцятого століття також показує, що будь-яке суспільство, яке порушує Божі заповіді, що містяться в Його Слові, швидко піддається дегенерації, моральному занепаду і самознищенню.
«Третього місяця по виході Ізраїлевих синів із єгипетського краю, того дня прибули вони на Сінайську пустиню… отаборився там Ізраїль навпроти гори», – читаємо в книзі Вихід 19:1-2.
Равини підрахували, що між Пасхою, виходом з Єгипту та отриманням Тори біля Синаю, коли Бог звернувся до Ізраїлю, минуло п’ятдесят днів. На п’ятдесятий день від Пасхи припадає свято П’ятидесятниці, або Шаваот. Тому єврейська традиція зробила Шаваот пам’яткою отримання Тори. Мудреці вирішили, що Шаваот є доповненням Пасхи. Іншими словами, вихід з Єгипту повинен був привести до одкровення при Синаї, метою Пасхи був не сам вихід з Єгипту, а отримання єврейським народом Тори.
Пасха – це святкування великого спасіння: Бог з’явився через знамення і чудеса як могутній Спаситель поневолених людей. Він вказав дорогу, відкрив двері в життя. Але Шаваот нагадує, що це був тільки прекрасний початок прояву Бога, початок встановлення тісних відносин з Богом. Потім Бог сказав: «Чекайте старанно, бо це ще не кінець, все тільки починається».
Чому саме 50 днів відділяли вихід від Синаю? За певною традицією, необхідно було 50 днів, бо народ Ізраїлю знаходився в Єгипті як «за п’ятдесятьма брамами нечистоти». Тому Святий Благий звільнив Свій народ від усіх тих брам нечистоти, які ув’язнювали його, і провів через п’ятдесят «брам мудрості», щоб очистити і зробити гідним Тори.
Ці 49 днів в пустелі були часом підготовки. Гірка вода, перетворена на солодку, манна з неба, вода зі скелі, війна зі зрадниками амалекітянами. Метою цих випробувань було поступове перетворення і оновлення їх мислення, щоб прийняти більше одкровення і прояв Бога, що їх очікували.
Це важливі уроки і для нашого духовного життя. В посланні до Солунян апостол Павло нагадує: «Ви навернулись до Бога від ідолів, щоб служити живому й правдивому Богові…». Ми прямуємо до певної мети. Ми були звільнені з певною метою.
У Своїй вірності Господь терпляче веде нас шляхом зцілення і постійного оновлення нашого мислення через Своє Слово життя і роботу Духа з нами. Коли ми йдемо з Ним і глибше пізнаємо, зростає наша довіра, росте і наша віра. Але це не одноразова подія, а безперервний процес. Ми повинні постійно пам’ятати, що могутній Бог, Який знаходиться на нашій стороні, прагне правильно нас сформувати і заохотити до досягнення мети, яку Він передбачив, створюючи кожного з нас.
Всім слухачам бажаю достатку Божого миру – шалом! До побачення!