Тецаве (Вихід 27:20 – 30:10)

Вітаю всіх слухачів трансляції Дерево Оливне!

Уривок на сьогодні, що охоплює 27-30 розділи, єдиний в книзі Вихід, в якому не згадується ім’я Мойсея, хоча він надалі залишається центральною фігурою описуваних подій. У центрі уваги опиняється Аарон, брат Мойсея, покликаний Богом бути первосвящеником. Аарона та його синів слід підготувати і помазати для служіння священиками перед Богом в скинії.

Мойсей залишається безперечним лідером народу, а також Божим пророком і вчителем Закону. Але тепер Аарон виконує роль посередника між Богом і народом, служачи Йому в скинії.

Згідно з деякими коментарями, призначення Аарона на цю посаду збентежило Мойсея, але не через братерське суперництво або заздрість, а через страх, що світ Закону (тобто вчення Слова Божого і вивчення його) і храм (тобто богослужіння і поклоніння) будуть відділені один від одного.

Люди могли б втратити почуття єдності і зв’язку між ними. Краса і пишність одягу священика, інтер’єр святого місця, навіть зовнішня слава храму, а також піднесені жертовні і молитовні обряди могли б відволікти людей від пошуку Бога та уваги до Його голосу. Іншими словами, слава храму могла б затьмарити істину Закону.

Така проблема існувала за часів Ісуса, наприкінці періоду Другого Храму. Священицька аристократія, лідери народу були корумповані своєю владою, становищем і домовленостями з могутнім Римом. Зовнішнє для них було найважливішим, а їхні серця були далекими від Бога.

Ісус прийшов як Слово, що стало плоттю, як Божий Закон, явлений у плоті. Світло вічного Слова увірвалося в цю релігійну темряву і духовний «маразм», принісши багатьом людям нове життя. У служінні, смерті і воскресінні Ісуса ми бачимо, як ці розділені, неузгоджені елементи Закону і храму знову об’єднуються в славне, гармонійне ціле. Милосердя і велич, слава і смирення, служіння та правда поєднуються в Тому, Хто є досконалою єдністю фізичного і духовного, людського і божественного.

Аарон, як первосвященик, отримав особливе помазання, про що читаємо в Торі: «І візьмеш оливу помазання, і виллєш йому на голову, та й помажеш його» (Вих. 29:7). В єврейських Писаннях для позначення помазаного первосвященика використовується термін haKohen haMaszijach «помазаний священик» або «Месія священик».

У Біблії три посади вимагали помазання священик, пророк і цар. Месія означає «намащенний» або «помазаник». Ісус, як особливий, проголошений Месія, є Пророком, Священиком і Царем. Під час Свого першого приходу Він служив нам насамперед як Пророк. Після смерті і воскресіння Він прийняв священство за чином Мелхіседека. Після повернення Ісус буде правити Єрусалимом як Цар.

У розглянутому уривку ми також знаходимо опис первосвященицького одягу. Його виконання було довірено досвідченим майстрам, серця яких Бог наповнив духом мудрості. Біблія стверджує, що одяг повинен був бути «на честь і для прикраси», мав представляти неймовірність і велич Бога, Якому священик служив і відображав цю славу.

Первосвященик носив золоту діадему, на якій були вигравірувані слова  «Посвячений Господу». Діадема прикріплювалася мотузкою з фіолетового пурпура до завитка на голові. Коли первосвященик носив ім’я Бога на своєму чолі, то йому символічно передавався авторитет цього імені. Подібно як довірений слуга царя, який носить царський перстень довіреності, так первосвященик був Божим представником, Його довіреною особою на землі.

Більш того, цей напис свідчив про унікальний, священний статус первосвященика. Як сказано в одному з древніх коментарів: «З усіх народів Він відокремив тільки Ізраїль. З усього Ізраїлю Він вибрав тільки плем’я Левія. З усього племені Левія він відділив тільки дім Аарона». Можна додати, що з дому Аарона Бог призначив лише одну людину для служіння первосвящеником. У цьому сенсі первосвященик був найсвятішою людиною в світі. Звичайно, ця святість не завжди йшла пліч-о-пліч зі справедливістю. В історії Ізраїлю було багато нечестивих первосвящеників, святість яких була обумовлена тільки фактом цього особливого церемоніального відділення.

Золота діадема виконувала ще одну функцію. Слово говорить: «Нехай буде вона на Аароновім чолі, і нехай носить Аарон гріх тієї святощі, що Ізраїлеві сини посвятять її для всіх своїх святих дарунків. І нехай вона буде завжди на його чолі на благовоління для них перед Господнім лицем» (Вих. 28:38).

Одразу бачимо численні месіанські паралелі з Людиною, Яка отримала більше священство, ніж Аарон, з Тим, Який був найсвятішою людиною на землі, повністю відповідаючи авторитету Божого імені, беручи на Себе наші беззаконня, щоб показати Божу благодать. Наш Первосвященик Ісус, помазаний священик-Месія.

Кожен учень Месії має з Ним духовний зв’язок. Він є Первосвящеником небесної скинії, зробленої не людською рукою. В книзі Об’явлення 1:6 сказано: «Йому, що нас полюбив і кров’ю Своєю обмив нас від наших гріхів, що вчинив нас царями, священиками Богові й Отцеві Своєму, Тому слава та сила на вічні віки! Амінь».

Бог призначив щоденне служіння в скинії, яке називалося «постійною жертвою цілопалення». Тому кожного дня в жертву цілопалення приносилися два однорічних агнці.

Постійне цілопалення (tamid) починалося щоранку жертвопринесенням першого з них. Його вбивали, клали на вівтар і спалювали в якості першої жертви того дня. Кожну наступну жертву, принесену в той день, клали поверх першої, яка горіла протягом всього дня.

Коли служіння в той день мало закінчитися, і всі жертви вже були принесені, то на вівтар, поверх попередніх жетрв, клали друге ягня. Таким чином, всі ці жертви знаходились «між» двома агнцями цілопалення. Друге ягня вечірньої жертви залишали на вівтарі на ніч. Наступного ранку попіл прибирали і приносили ранкову жертву, знову повторюючи обряд. Таким чином, постійність жертви цілопалення виражалася не тільки в тому, що її приносили кожного дня, але і в тому, що вона практично постійно горіла перед Господом. Насправді храмова служба жертвоприношень починалася з жертви олаха, потім на неї клали чергові жертви, і закінчувалася все жертвою цілопалення. На вівтарі завжди знаходилась якась з них ранкова або вечірня.

Постійна жертва цілопалення була найголовнішою і регулярною функцією в скинії і в храмі. Молитва, спів псалмів, запалювання менори, кадіння – підставою для всього була постійна жетрва, яка знаходилась в центрі всієї системи служіння Богу.

Іншою її метою було постійне нагадування про жертви, принесені під час укладення завіту на горі Синай. Таким чином, її постійна присутність на вівтарі була своєрідним підтвердженням і спогадом про завіт з Богом. Кров на вівтарі була нагадуванням про кров, якою Мойсей окропив вівтар і народ. Без цієї постійної жертви і того, на що вона вказувала, інші жертви були б неможливими. Так само без відносин завіту будь-які відносини з Богом не були б можливими. Ймовірно, що саме на цю жертву посилався Іоан Хреститель, говорячи про Ісуса: «Ось Агнець Божий».

Жертва, яку приніс Ісус, постійно перебуває перед Отцем. Він Агнець, покладений на вівтар перед Божим престолом. Він Агнець Божий, жертва Якого постійно забирає гріхи світу і поєднує людство з Богом. В листі до Євреїв 9:24-26 читаємо: «Бо Христос увійшов не в рукотворну святиню, що була на взір правдивої, але в саме небо, щоб з’явитись тепер перед Божим лицем за нас, і не тому, щоб часто приносити в жертву Себе… а тепер Він з’явився один раз на схилку віків, щоб власною жертвою знищити гріх».

Всім слухачам бажаю достатку Божого миру шалом! До побачення!

Facebook
WhatsApp
Drukuj
Email